Ховрах – Микита  Годованець

ХОВРАХ

Весна ласкавим оком глянула зі сходу…

— Тікаймо, братику! На полі й по ярах

Синіє сніг і скоро пустить воду,

І нам тоді з тобою крах! —

Сказав до Зайчика Ховрах.

— Куди?— питає брат, скосивши око.-

— Туди, де он гора висока

В зеленому вбранні,

Промінням оповита.

Отам життя — веселе, вільне, сите!

Не те що тут, на бідних цих полях.

Зазнаєм щастячка, що бачать лиш у сні-

— Ну що ж,— радіє Заєць,— дальній шлях,

Труди і небезпеки не страшні,

Коли попереду такі щасливі дні!—

І друзі рушили. Вже й сонечко пригріло,

Зник сніг,

Навкруг зазеленіло,

Земля потроху підсиха…

Якось минає ніч — немає Ховраха.

Стривоживсь Зайченько:— Годинонькалиха!

Де ж він?.. Ага! Знайшов чужу комору,

Заліз і лапки склав!

А хто ж, запінившись, волав

І кликав на високу гору,

Де повно світла, щастя і добра?

— Мовчи, мій брате любий,—

Ховрах йому крізь зуби.—

Коли потрапилась нора,

В ній повно всякого добра,

Чого тепер мені шукати вдалині?!

* * *

В привабні далі осяйні

Запально звав такий Ховрах пузатий

І ніби сам мостивсь до перших лав.

Аж глянь — будує власну хату,

Завів кролів, корівку, курочок,

Тепер спокійно лапки склав

І від воріт новеньких ні на крок.

«Ховрах». Написана 1960 року. Увійшла до збірки 1961 р., в дещо зміненому вигляді—1963 р., за якою тут і подається.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: