Капризний водій – Микита  Годованець

КАПРИЗНИЙ ВОДІЙ

Дзвіночок голосний вчепили Віслюку:

— Водитимеш на честь собі отару!—

Віслюк задрав чванливо голову під хмару:

— Ще в пелюшках таку

Мені ворожка віщувала долю!—

Забувши про дзвінок, про водієву ролю,

Провідця і пастух

Пішов собі гулять по полю,

В пшениці випасавсь, аж грало коло вух.

Услід за водієм в сусідському городі

У зеленях густих гуляли Вівці в шкоді.

Не обминуло лихо Віслюка:

Позбувсь дзвінка,

Спороли спину:

— Іди, обийбоко, місити глину!

— Щоб глину я, водій, місив?

Хіба не я дзвінок носив? —

Сказали Хазяї:— І тут нема ладу!

Їси за трьох, а користі не бачим.

Недбайлицям і спритникам ледачим

Не місце в чесному ряду!

У чорну валку йди; як на твою природу —

Возитимеш сміття і воду.

От по тобі і честь така! —

Образився Віслюк.

Усюди нарікав,

Що Хазяї не тямляться в талантах,

Засяять не дали його ясній зорі,—

Замість водить в шовках і бантах,

Велять робить на чорному дворі.

— Там прості трударі

Ішачать, шмаровозять,

Слухняно в шлеях ходять,

А ми не з тих, що возять,

Ми з тих, що водять!

Здеріть із мене шкуру — на біду,

На низову роботу не піду.

* * *

На жаль, в громаді бачив я

Вухатого такого водія:

Хай раз йому дзвінок під шиєю подзвонить

До праці не проси, хай бог боронить!

«Капризний водій». Вперше надрукована в журналі «Вітчизна» (1962, № 4), написана 1960 року. Увійшла до збірок «Вужі під яслами» і «Байки» (1963), подається за останньою.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: