Еллан-Блакитний Василь
ПОВСТАННЯ
Андрієві Заливчому
I
Де оспіваний задуманим поетом
Сивий морок звис над сонним містом, –
Кинуто Революційним Комітетом,
Наче іскру в порох терориста.
Наказ дано (коротко й суворо):
Вдарити й розбити ворогів.
Спало тихе місто і не знало – скоро
Звідкись грізний гримне стріл.
Над безлюдністю провулочків порожніх
Білий ранок опалево плакав.
Раптом – п-ббах! – і другий, третій стріл
тривожний,
Кулемет нервово зататакав…
Легко так дісталась перша перемога;
Ворога змішав безумно смілий напад.
Панцирник здобуто… Ах, не йде підмога…
І серця тривога стисла в чорних лапах.
Затремтів напружено мотор.
Мов приріс наган до пальців,
Ох, уже стискає міцно коло ворог,
Кулі чітко лучать в панцир.
…А надвечір – все укрив туман.
Сніг лягав (м'яко-м'яко танув…)
На заціплений в руках наган,
На червоночорну рану.
II
Хтось вночі заломить у смертельній тузі руки.
Наче хвиля, защемить печаль,
Жалобні Шопена звуки
Розіллє, ридаючи, рояль.
Душ блакить пекучо повна вщерть;
Розгорілась, ятриться любов'ю:
За життя розплата тільки кров'ю,
Тільки смертю переможеш смерть.
III
Гарячкове стукав, поспішав телеграф,
Знову кинув іскру комітет:
– Кров горить на наших прапорах,
Наша кров.
– Вперед!