Москаль-чарівник – Іван Котляревський

«Москаль-чарівник» — п'єса, яка була написана видатним українським письменником Іваном Петровичем Котляревським у 1819 році. Вперше видана в «Українському збірнику», 1841 року в Москві І. І. Срезневським.

Вперше була поставлена на сцені Полтавського театру. Відомо, що у 1820-их «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» з величезним успіхом пройшли в Санкт-Петербурзі в Олександрінському театрі та в Малому театрі, що в Москві.

У 1995 році на кіностудії ім. О. Довженка було знято фільм «Москаль-чарівник», де в головних ролях знялися Богдан Бенюк і Руслана Писанка.

За жанром є водевілем. Котляревський використав мандрівний сюжет про подружню невірність, але переосмислив його. Зберіг лише успішне сценічне, але не використав того, що було б негативно з моральної точки зору.

П'єса економна в плані театральної вистави: прості декорації, 1 дія, 4 персонажі.

ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

МОСКАЛЬ-ЧАРІВНИК

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Лихой — солдат.

Михайло Чупрун — селянин.

Тетяна — його жінка.

Финтик Каленик Кононович — писар з города,

приїхав на село.

Діється в хаті у Чупруна.

ЯВА І

Тетяна і Финтик сидять за столом в українській хаті. Перед ними пляшка з медом і склянка.

Тетяна. Ви-бо, паничу, не пустуйте, — сидіте смирно.

Финтик. Что ж я роблю, любезная Тетяно? Я, кажется, то есть из благопристойности не выхожу.

Тетяна. Уже ви із своєї благопристойності чи виходите, чи ні — до того мені мало діла; тільки знайте:

язиком, що хочеш, роби, а рукам волі не давай.

Финтик. Ах, батюшки мои! Сколько я об'яснял жарчайший пламень любви моей к тебе! Но ты все не догадуєшся, до чего мои ежедневные к тебе учащения относятся? Ей-ей, до того, чтобы насытиться твоим лицезрением, насладиться гласом уст твоих и возлобызати розы губ твоих!

Тетяна. А я ж хіба бороню ходити до мене, хоть би і не годилось вам так учащати? Бороню на себе дивитись, розговорювати і баляси точити? А цілуватись — вибачайте: це вже не жарти… А знаєте, що я вам скажу? Лучче, якби ви заспівали.

Финтик. Що-то сегодня голосу у меня нет. Вчера был у Епистимии Евстафиевны да, выпивши чашку воды и две чашки с настойкою, вышел на двор и на открытом воздухе сквозный ветер захватил шею и грудь, а теперь и дерет в горле. (Кашляє).

Тетяна. Та нуте лиш перестаньте кородиться. Випийте кубочок меду, то горло і прочиститься.

Финтик (наливає й п'є). Якую ж пісню заспівати?

Тетяна. Яку зумієте. Чи у вас же їх трохи єсть! Будто ви в городі перед панночками не співаєте!.. Нуте лиш!

Финтик Хіба-разві эту? (Наспівує самий голос пісні, тоді одкашлюється й співає).

Тобою восхищенный

Признаюсь пред тобой,

Что, быв тобой плененный,

Не властвую собой.

Ты суд мой и расправа,

Ты милый протокол,

Сердечная управа,

Ты повытье и стол.

Дороже ты гербовой

Бумаги для меня;

Я в самый день почтовый

Вздыхаю от тебя.

Перо ты лебедино,

Хрустальный каламарь!

Прорцы словцо едино —

И я твой секретарь.

Тетяна. Чудна ця пісня! Та й які ви здаєтесь чудні, як співаєте! Мов несамовиті… Мені аж сумно стало.

Финтик. Ах, эта песня весьма бойкая! Она моего сочинения. Тут очень-весьма нежно об'ясняется любовь со всеми воспалениями до милой персоны.

Тетяна. Та нехай їй цур, тій персоні з воспаленієм! Заспівайте пісню без запалу, і щоб не махали руками, і не витріщали страшно очей.

Финтик. Ей, не знаю, какую еще пропеть в твою угодность. Знаєш ли, прекрасная Татьяне, — заспіваймо обоє! Я окселентувать буду, а ты дишканта пой.

Тетяна. Я не потраплю з вами співати, а може й пісні такої не знаю, яку ви знаєте.

Финтик. Славні пісні, например: «Склонитеся, веки», «С первых весны», «Все забавы», «То теряю», «Не прельщай меня, драгая!», «Почто, ах, не склонна»… Не знаешь ли из сих какой?

Тетяна. Ні, ні одної не знаю, а ви знаєте «Ой, не відтіль вітер віє»?

Финтик. Знаю трохи-немного.

Тетяна. Ну, заспіваймо цю, коли хочете. Ви беріте товще, а я тонше, та не спішіте. Глядіте ж, повагом співайте.

Финтик. Добре, хорошо…

(Співають).

Ой, не відтіль вітер віє, відкіль мені треба;

Виглядаю миленького з-під чужого неба.

Скажіть, зірки, скажіть, ясні, де він проживає?

Серце хоче вість подати, та куди — не знає.

Коли вірно мене любить, то йому приснюся:

Хоть і сонний, угадає, як за ним журюся.

Скажіть, зірки..

Нехай нашу любов згада, наше милування;

Нехай має в чужій землі добре пожинання.

Скажіть, зірки, скажіть, ясні, де він проживає?

Серце хоче вість подати, та куди — не знає.

Тетяна. Тепер, може, час вечеряти вже. Я справила вечерю за ті гроші, що ви вчора дали, та вам же далеко і додому йти.

Финтик. Рано еще. Мені очень-весьма не хочется з тобою розставатись.

Тетяна. Е, не хочеться! До мене швидко поприходять дівчата на вечорниці прясти, то нехороше буде, як вас тут застануть.

Финтик Я не усматриваю тут нічого нехорошого. Позволь, безподобная Тетяно, і мені остатись на вечорницях!

Тетяна. О, цього-то не можна! На мене богзна-чого наговорять. Ви й так щось дуже підсипаєтесь. Коли б і це даром минулось! Ви знаєте, що я замужня жінка.

Финтик. Так що ж! Хіба-разві замужней не можна любити?

Тетяна. Запевне, що не можна. То-то ви, учені та письменні, які ви лукаві! Буцім і не розберете, що гріх і що сором! Нехай уже ми, прості люди, коли і простудимось іноді, то нам і бог вибачить: а вам усе відомо, — за те вам буде сто погибелен! Та ви ж іще вмісто того, щобдругих поправляти, сами замишляєте лукавства і ні одної години не пропустите, щоб підвести кого на проступок.

Финтик. Быть не может!.. Мы кого любим, того і поважаєм.

Тетяна. Неправда ваша! Ви сами, Каленик Кононович, кажете, що мене любите; а для чого мене любите? Знаю всі ваші замисли і який у вас нежить. Тільки то вам горе, що не на плоху наскочили. Я боюся бога і люблю свого чоловіка, як саму себе. Я шаную вашу паньматку, — або, як ви кажете, матушку, — то і вам через те спускаю, що ви в'яжетесь до мене. Коли у вас єсть що мерзенне на думці, то викиньте з голови, бо після буде сором. Я дивуюсь вам, що ви приїхали додому для матері, а ніколи дома не сидите.

Финтик. Мне скучно сидеть дома и заниматься с матушкою. Она такая простая, такая неловкая, во всем по-старосвітськи поступает; рано обедает, рано спать ложится, рано просыпается, а что всего для меня несноснее, что в нынешнее просвещенное время одевается по-старинному и носит очіпок, намітку, плахту и прочие мужичие наряды.

Тетяна. І ви бога не боїтесь так говорити о своїй рідній? Хіба родителів почитати треба за їх одежу! Хіба не треба її уважати уже за те, що вона стара і старосвітських держиться обрядів?.. От які тепер синки на світі!

Финтик. Да для чого ж ей упрямиться?.. По крайней мере, хоть бы оделась по-городскому ради сына такого, як я. Ты видишь, как я одет. Можно ли мне смотреть без стыда и не закрасневшись назвать матушкою просто одетую старуху? Ежели бы мои товарищи и друзья повидеди меня с нею вместе, я сгорел бы со стыда по причине их насмешек.

Тетяна. Гріх. вам смертельний таким сином бути! Яка б мати в.аша.не була, но все мати. Вона ж у нас жінка добра, розумна і поважна; а що себе веде попросту, цього вам стидатися нічого. Ви думаєте, що паньматка ваша вже й гірша од вас затим, що ви письменний, нажили якийсь чинок, що одежа коло вас облипла і ви причепили, не знаю для чого, дворянську медаль? Та вона ж вас родила, вигодувала, до розуму довела: перше до дяка оддала вчитись читати, а після до волосного правленія писати. Без неї, може б, ви були пастухом, вівчарем або й свиней пасли…

Финтик. Пустое! Фрашки! Я — ветвь масличная от грубого корня. Іосиф во Египте сделался любимцем царя, и старый Іаков, отец его, должен был смиритися пред ним.

Тетяна. Отак наші знають! Ви себе рівняєте з Іосифом? Далеко куцому до зайця!.. Наш піп говорить, що Іосиф тим і щасливий був, що батька свого шанував і почитав по богові первого, а такий син, як ви, наведе на себе од бога немилость, а од людей проклятіє. Побачите, що вам буде за вашу гордість і неповагу до матері!

Финтик. Ничего, ибо я прав. Надобно сообразоваться времени и по оному поступки и чувства свои располагать.

Тетяна. Тільки не до родителів. Я не знаю, як вас терплять на службі? Мені здається — хто презирає рідних своїх, на такого ні в чім положитися не можна, нічого не можна на його повірити, і такий єсть осоружніший між людьми, як паршива вівця в отарі.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: