Ганна Йванівна – Володимир Сосюра

Я пам'ятаю вчительку мою,

просту, і скромну, і завжди спокійну.

Вона любила школярів сім'ю,

Як ми її, задуману і мрійну.

Як мати, Ганна Иванівна була,

вона із нас не лаяла нікого.

Завжди усмішка лагідна цвіла

їй на вустах. Турботи і тривоги

вона сприймала в спокої своїм

так мужньо й твердо. Наче рідний дім,

для нас була сільська далека школа.

Я не забуду вчительку ніколи,

яку любив всім серденьком малим.

Завжди привітна, тиха й ясночола,

вона нічим не силувала нас,

але при ній такий був тихий клас,

як сад без вітру. З нами часто в поле

вона ходила й вчила нас любить

свій рідний край, як сонце, як блакить,

як всю природу: знать, як звуться квіти,

не драть гніздечок і не мучить птиць.

Цвіли далекі спалахи зірниць,

і перла рос на скошенеє жито

вже сіяв вечір… Вчителько моя,

хіба забуть тебе в ці дні я можу!

В душі моїй твій тихий зір сія

привітом дальнім. В серці, наче рожу,

про тебе пам'ять пісня зберегла.

Для мене матір'ю ти другою була.

1949

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: