І пішов я тоді до Петлюри… – Володимир Сосюра

І пішов я тоді до Петлюри,

бо у мене штанів не було.

Скільки нас, отаких, попід мури

од червоної кулі лягло.

Ми пройшли золотими ланами,

крізь огонь і синяву пройшли,

та навіки, навіки за нами

оселедець, погони та шлик.

Може, серце порвали — не знаю;

може, серце порвали в бою…

Як заграють «Ви жертвою палі…»,

головою об мури я б'юсь…

І підходе товариш до мене,

мов дитину, під руки бере…

О моя Революція, нене,

може, син твій од болю умре!

(1924)

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: