Вік би не бачити й не чуть – Василь Стус

Вік би не бачити й не чуть

про тебе, скрипко чорна,

а вірші йдуть, і йдуть, і йдуть,

неначе кров із горла,

і пахнуть рутою, котра

уже напівзабута,

і пахнуть м'ятою. Добра

сам Бог мені прелютий

був зичив, даючи цей хист

проклятий — віршувати

на власну голову. А зміст?

А змісту не добрати.

Коли топилася душа

в грайливім струмуванні,

ти необачно полишав

всі приписи посланій,

де стільки ком, рисок, крапок —

сам чорт там шию зверне.

Сердечний наживеш порок

чи совісті каверни.

Добром об'яснена душа

велить вогнем палати.

Ти лиш за хистом полишав

право — обирати

собі дорогу. Бо не він,

а ти — був раб. Не блазнем,

а рудокопом. Домовин

таланту вічним в'язнем.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: