Сидимо біля погаслого вогнища – Василь Стус

Сидимо біля погаслого вогнища,

перетрушуємо в долонях попіл,

розтираємо витухлі геть вуглини:

а що як зажевріє раптом жар?

Тут темно і темно там і ще далі темно,

але жар ніби жевріє.

Ось він! задумано каже друг,

очі його туманіють страхом.

Бачу, відказую скорбно другові,

придивляючись до нічних світлячків.

Сидимо біля погаслого вогнища —

століття, друге, третє,

жар не стухає, не гасне.

Такщо друг, коли невіра його нестерпна,

називає купину вічним вогнем

і просить сірника,

щоб запалити цигарку.

…..

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: