Обплетений вітрами ранок 

шугне, мов циганя, з води 

і на піску кричить з нестями, 

обсмалений і молодий. 



Ріка зміяста з дном співучим, 

хвилясто хльостають вітри, 

і день ховає місяць в кручу, 

мов у кишеню гріш старий. 



Клюють ліщину співом коси, 

дзвенить, мов мідь, широкий шлях. 

Іде розсміяний і босий 

хлопчина з сонцем на плечах. 



Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

Богдан-Ігop Антонич — майстер незвичайних порівнянь та асоціацій. Ранок у нього — "обсмалений і молодий", "як циганя". День ховає місяць у кручу, "мов у кишеню гріш старий". Чому гріш старий? Мабуть, тому що місяць за ніч відпрацював своє, зблід при денному світлі. І йде, як новий день, хлопчина молодий "із сонцем на плечах". Ми легко уявляємо собі і ту дорогу, і того хлопчика, і сонце, що сяє у нього за плечима. Поезія кличе в дорогу, говорить про те, що треба сміливо йти назустріч своїй долі, бути оптимістом і намагатися подолати всі труднощі, адже земля така красива, і життя таке прекрасне.