Аналіз твору «Автопортрет» Б.-І. Антонича

 

      «Автопортрет» за жанром — медитація. Митець міркує над своїми пракоренями. Цей вірш за обсягом невеликий — усього дві строфи, проте висловлені в ньому думки важливі для розу­міння світоглядних та естетичних засад творчості Б.-І. Анто- нича. Як відомо, поет народився на Лемківщині — у самобут­ньому, незвичайному краї, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на обдарованого юнака, його творчу уяву. За визначенням поета, це земля, у якій дивовижно перепле­лися залишки язичницьких вірувань, давнини й незбагненно- чарівний світ природи. У перших рядках вірша якраз і звучить мотив захоплення людини красою природи: «...невже ж тобою не п’яніти?».

Наступна строфа — про те, що він — людина, для якої Богом є природа. Ця думка підсилюється самовизначенням автора: «...я — закоханий в житті поганин».

Язичництво поета не тільки зумовлене суб’єктивними уподо­баннями митця, а й прагненням висвітлити свій ідеал, свій духо­вний вимір, намалювати ситуацію, схожу на первісну, справжню, освітивши її своїми думками й почуттями. Таким було його есте­тичне бачення й розуміння світу й людини. В основі Антониче- вого світовідчуття лежить та картина світобудови, у якій є місце й еллінському відчуттю буття як гармонії, і первісне, язичницьке бачення світу, і духовно-активне його освоєння, невіддільне від розумного проникнення в його таємниці. Прикметно, що як епі­граф до поезії «Автопортрет» узяті рядки з поезії «Автобіогра­фія» (з книжки «Привітання життя»).