Іван Багряний - Тигролови (Скорочений переказ, дуже стисло)


Іван Багряний

Тигролови (Скорочений переказ, дуже стисло)


ЧАСТИНА ПЕРША 
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ 

Дракон 

Поверхнею землі, дихаючи полум’ям, повзе страшна потвора – величезний дракон... Але це не дракон, а всього лише потяг, хоча і не менш страшний. У ньому шістдесят коробок-вагонів, попереду його тягне надпотужний паротяг "Йосиф Сталін", а позаду штовхає не менш потужний "Фелікс Дзержинський". Це йшов ешелон смерті "ОГПУ-НКВД". Багато таких ешелонів проходило землею, туго напханих людьми, вкритих державною таємницею. 

На кожній станції ешелон перевіряли: чи немає диверсій, чи всі на місці. З особливою увагою слідкували за одним з ув’язнених – Григорієм Многогрішним. Хвилювались, чи він ще тут, чи часом не втік? Григорій кожен раз відкликався. 

Нарешті ешелон дістався кінцевої зупинки і почав викидати з себе оброслих, обідраних, змучених людей. Були їх тисячі і тисячі, схожих на живі трупи. Не виявилось тільки серед них Григорія Многогрішного, того самого, якого так часто перевіряли на різних станціях. Утік він. І даремно допитували шістдесятьох ув’язнених з тридцять другого вагона – ніхто не виказав товариша, ніхто не зрадив, бо така вже їхня арештантська мораль. Для кожного з цих людей Многогрішний став вірою і надією, символом нескореності і свободи. 

Було розіслано повідомлення, що втік небезпечний злочинець, юнак двадцяти п’яти років, русявий, атлет, авіатор. 



РОЗДІЛ ДРУГИЙ 



Світ на колесах 



Тією ж дорогою ішов зовсім інший потяг, не схожий на попередній. Цей поблискував новими боками, усі його вікна світилися теплим приємним світлом. Цим поїздом їхали "найкращі представники країни": бюрократи, раціоналізатори, військові, працівники органів тощо. Вони шукали пригод, незвичайних земель, де можна побачити тигрів, полювати на них. 

Один із пасажирів, професор, розповідав присутнім, хто першим В Історії відкрив для країни Сибір та потяг за собою тисячі "послідовників", що потім своїми кістьми прокладали тут дороги. 

Перших було двоє: бунтар і "зрадник", український гетьман Дем’ян Многогрішний та несамовитий протопіп Аввакум, розкольник. Це вони — першовідкривачі багатостраждальної землі. За ними пішли сотні й тисячі засуджених на страждання і смерть. А скільки вони склали каторжанських пісень, що потім розійшлися по всій імперії і знані були всіма. 

Розповідь професора справила враження на пасажирів. А ось і жива ілюстрація до неї: за вікнами вагону вздовж усієї колії простяглися обдерті, наче їх собаки шматували, брудні і голодні людські постаті. Це були каторжники Бамлагу. 

Схвильовані мандрівники почали кидати в’язням у вікна одяг, їжу, навіть подушки і простирадла. Варта стріляла, полонені кинулись підбирати подарунки. 

Скоро картина за вікнами змінилася... 

Весь вагон був схвильований останніми подіями, побаченими з вікна, пасажири гуділи й обговорювали побачене. 

Біля крайнього столика сидить зовсім байдужий до загального схвилювання бравий майор, якому понад тридцять років. Він такий спокійний та гордовитий. Їде цей майор не милуватися незвичайною красою природи, не полювати на екзотичних звірів — він їде працювати. 

Професор розповідає легенду про те, як Бог створив той край, у який вони їдуть, той безлад, у якому розберуться "хіба що турки чи запорожці", бо запорожцям завжди доводиться братися за найскладніше. 

До вагону заходять двоє і заарештовують підозрілого на їхній погляд юнака. Майор цікавиться, у чому справа. Виявляється, що втік з потяга Григорій Многогрішний, небезпечний злочинець. Майор наказує відпустити хлопця, бо злочинця він знає особисто. 

Світ тьмариться одразу в очах молодого майора, бо Многогрішний — це його особистий ворог, це сам майор його колись катував, примушуючи хоч застогнати, це йому незламний в’язень пообіцяв, що не дасть йому спокою, що не буде тому спокійного сну і родинного щастя, бо завжди перед очима будуть ставати замучені й закатовані ним люди. 



РОЗДІЛ ТРЕТІЙ 



Навзаводи зі смертю 



Григорій Многогрішний пробирається тайгою вже не одну добу. Спочатку біг він дуже швидко, розуміючи, що все залежить тільки від нього. Тепер же сили стали покидати хлопця. Та і їсти було зовсім нічого, доводилось живитися різними корінцями. Пив тільки воду. 

Відійшовши зовсім далеко, почав стишувати ходу і роззиратися навкруги. Куди взагалі йти? Чи у Маньчжурію, чи у Японію, на Аляс¬ку? Тільки б подалі від страшного часу! Він повернеться на свою бать¬ківщину, але вже як месник. 

Полював бурундука, та вдалося лише вигребти з його нори трохи горіхів — підживився. 

Раптом Григорій чує десь з-за дерев постріл, а потім зойк дитя¬чий чи дівочий. Він чимдуж біжить туди і бачить, як велетенський чорний ведмідь намагається схопити пащею людину. В останньому напруженні хлопець кидається і встромляє у звіра знайденого напе¬редодні мисливського ножа. 

Перелігши звіра, втрачає свідомість, помічаючи напослідок, як над ним схиляється дівчина. 




РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ 



Родина тигроловів 



Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>

Пошук на сайті: