Характеристика твору

Івана Багряного "Тигролови"

Першим великим твором І. Багряного був роман «Звіролови» (1944; 1946 р. перевидано вже під назвою «Тигролови»). Цей твір він написав за 14 днів, пе­ребуваючи в Західній Україні. Спершу його було надруковано у львівському журналі «Вечірня година» в 1944 р. Місцеві вчителі рекомендували своїм вихо­ванцям прочитати цей роман. Невдовзі його було перекладено німецькою мовою й видано в м. Кельні трьома накладами, а також перекладено англійською, французькою, голландською та іншими мовами. Загальний тираж роману ста­новив три мільйони.

Сучасники письменника згадують, що книжка мала великий попит у за­кордонних читачів, особливо в Західній Німеччині — її купували молоді до свят або до першого причастя. Жваво відгукнулася на нього й німецька критика, яку «захоплюючий пригодницький роман» приваблював і цікавим сюжетом, і майс­терними, уражаючими описами, і сильними характерами.

Роман одразу високо оцінив В. Винниченко, передбачаючи велике творче майбутнє авторові, і зауважив: «Він не може пройти безслідно в психіці читача».

В основі «Тигроловів» — пережиті події під час заслання автора на Далекий Схід, де він пізнав і суворі закони тайги, і життя українців-переселенців, і смертельну небезпеку. Прототипом Григорія Многогрішного був сам автор. Тому роман написано на одному подиху.

Іван Багряний: «Мені не треба було нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником… Я не просто писав, я — живі І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів».

«Тигролови» написано в пригодницькому жанрі. Загалом у традиції укра­їнської літератури цей жанр не був особливо популярний, а тому й недостатньо розроблений. У той час Багряний виступав своєрідним новатором.

Інша річ, що митець ніяк не міг впливати на цей процес, як і брати в ньому фактичну участь — його твори було заборонено в УPCP, що тривало до 1990-х років.

Однак візьмемо до уваги, що роман І. Багряного за ідейно-стильовою струк­турою вирізняється з-поміж подібних творів. Він не лише пригодницький, а й містить усі ознаки індивідуального стилю письменника, на якому позначилося його неоромантичне світовідчуття. За стильовими ознаками це неоромантичний пригодницький роман. У ньому:

  • інтригуючий, динамічний сюжет;
  • напружена фабула: читач постійно перебуває в емоційному напруженні;
  • головний герой — романтична, сильна, мужня особистість, яка перемагає;
  • проблема свободи людини, її боротьба за своє визволення;
  • наскрізна гуманістична ідея перемоги добра над злом;
  • промовиста символіка; зворушливий любовний мотив у сюжеті.

Звернімо увагу на інтригуючу зав’язку в романі: бачимо стрімкий потяг-експрес, який мчить на Далекий Схід. Це вражаючий символічний образ, який уособлює напружене, складне життя української людини у XX ст. У ньому терза­ються роздумами про своє майбутнє звичайні люди, яких перетворено на безправ­них зеків. З-поміж них засуджений на 25-літнє ув’язнення Григорій Многогріш­ний. Він тікає з поїзда, як із жорстокої, занедбаної реальності, потрапляє на живописний острівець у тайзі, що зветься Зеленим Клином, наче в мрію-казку.

У творі ця назва має не так реаль­ний, як символічний зміст. Тут живуть українці, колишні утікачі й вигнанці, яких колись розкуркулено радянською владою. Тут вони створили свій, особ­ливий український світ, наповнений моральною чистотою і гармонією, ду­ховністю, потягом до краси. Атмосфера в родині старого Сірка, яка прийняла й порятувала Григорія, — тепла, довірли­ва, домашня. Українці здавна славилися своєю гостинністю й доброзичливістю. Звернімо увагу: отямившись уранці, Григорій уражений інтер’єром хати Сірків, який так подібний до його рідногодому в Україні. Це також символічна деталь.

Сувора мати-природа цього Уссурійського краю готова прийняти, обігріти, на­годувати всіх добрих людей. Саме такою змальовує її автор (він же був і худож­ником!) — яскравими, укрупненими мазками. Для української літератури це екзотичні (незвичайні, дивовижні) пейзажі, створені на основі вражень митця.

Саме на тлі такої пишної багатовікової природи розквітає кохання Григорія до доньки Сірка Наталки. Без подібної зворушливої любовної історії немисли­мий жоден романтичний твір. Образ цієї української дівчини І. Багряний виписав з особливою любов’ю й ніжністю. Він покликаний уособити всі найкращі риси нації, навіть ті, які він хотів би розвинути, закріпити. Зокрема, це волелюбність, усвідомлення своєї на­лежності до древнього роду, гідність, гуманність, стійкість у різних ситуаціях, рішучість, сміливість, що якось природно, закономірно поєднано з ніжністю, ліричністю, жіночністю.

Проте сюжет твору далекий од мрійливої сенти­ментальності, навпаки — він напружений, динамічний, у ньому постійно відчувається мотив небезпеки. Більше того: сюжет символічний. Сірки займаються незви­чайним і небезпечним заняттям: виловлюють у тайзі тигрів — гордих, сильних і грізних звірів. На цьому автор акцентує по-особливому, адже проблема свободи у творі — основна. Звернімо увагу: ці люди звірів не убивають, а лише ловлять, бо вони надто цінують будь-яку свободу. Недарма у двобої з тиграми вони є рівно­сильні, так само горді й незалежні.

Інша паралельна лінія сюжету — полювання майора НКВС Медвина за мо­лодим «тигром», нескореним Григорієм Многогрішним. Він підступно вистежує його в тайзі, щоб у слушний момент убити. Проте в цьому двобої однозначно перемагає Григорій — цим мовби кидає «виклик цілій системі». Українці Зеленого Клину загалом протистоять силам зла, яке тут уособлено в образі Медвина, про­тистоять і перемагають. Інакше бути не може — письменник щиро вірить у пе­ремогу добра. Усі стильові засоби в романі підпорядковані утвердженню цієї ідеї, усі герої створені також за певним задумом. Вони «живуть» у творі не зовсім са­мостійно, як би це було у творі реалістичному, а за «вказівкою» автора, хоча логіку розвитку кожного характеру не порушено, дія розвивається природно. І в цьому полягає майстерність письменника.

Образ Григорія Многогрішного, цього достойного правнука гетьмана Демо­на Многогрішного, наповнено в романі досить багатогранним, глибоким змістом. Він виписаний живими, хоча й дещо ідеалізованими, як для всякого романтич­ного твору, фарбами. Водночас поєднав у собі суцвіття кращих рис українського національного характеру. З його образом пов’язано втілення основної ідеї твору. Тому він зміг зробити, здавалося, неможливе, — вистрибнув на ходу зі спецеше-лона в ніч, невідомість, ураз змінивши неволю на свободу, смерть на життя. Адже він урятувався, бо його підібрали люди з тайги, його земляки-українці. Отже, він не скорився системі, не став покірним рабом — і цим уже подав приклад усім іншим в’язням, подав їм надію на визволення.

В образі Григорія чимало символічного, що передано за допомогою багатьох художніх деталей. Ними автор мовби наголошує на важливих для кожного укра­їнця моментах з історії народу. Наприклад, Григорій родом із Трипілля; марить спогадами про Холодний Яр; за фахом він інженер-авіатор (тобто «крилата» людина); він уразливий до людського горя й неспріаведливості (звернімо увагу на його моментальну щиру реакцію на ридання української дівчини).

Найголовніше, що через цей образ нескореного бунтівника І. Багряний довів важливість для кожного за будь-яких обставин не розгубити своє душевне багат­ство, зберегти в собі людину, повноцінну, самодостатню, вільну особистість, яка зможе проявити активну життєву позицію, перемогти зло.