Іван Багряний

 Сад Гетсиманський (Характеристика твору)

 

Роман «Сад Гетсиманський» оснований на фактах майже дворічного перебування автора під слідством в харківських тюрмах. 
За біблійною легендою Гетсиманський сад — місце передсмертних мук, молитов Ісуса Христа, місце зради. Тихий, гарний сад, який став душевною опорою для Христа, є разючим контрастом до жахливої дійсності, в якій страждає і якій мужньо протистоїть молодий інженер-авіаконструктор Андрій Чумак. 
Обставини, в яких перебуває герой, — незвичайні, ситуації напружені, в душах героїв багато сум'яття, розпачу і зневіри. Проте всупереч усьому Андрій перемагає, витримує тортури й допити, знаходить у собі сили зберегти людську гідність. 
Андрія та інших дітей коваля не розчавлює тоталітарний прес — ситуація скоріше бажана, аніж дійсна. В ній передано непереможну віру автора в незнищенність свого народу. 
Така оптимістична кінцівка і така провідна ідея «Саду Гетси-манського». Окрім основної проблеми, у цьому творі Іван Багряний також художньо досліджує проблеми любові й ненависті, вірності та зради, батьків і дітей, віри та безнадії, збереження роду, родини. Всі вони показані'традиційно для народного сприймання — з гуманістичних традицій. 
Показуючи трагедію української інтелігенції, Багряний не проймається зневагою до інших націй, а навпаки, проймається болями «населення» всіх камер (росіян, євреїв, німців, вірмен, поляків). До того ж він зображує одного з найжорстокіших Слідчих, українця за походженням, представника славного козацького роду Донця, милосердного наглядача Мельника, який виявився катом, що під час розстрілів добиває ломиком тих, кого не взяла куля. 
Поряд з негативними образами представників режиму автор показав образ єврейського юнака Давида, який «не розколовся», витримав усі тортури — і вийшов з катівні живим. 
Роман містить чимало публіцистичних відступів, роздумів, які підкреслюють провідну ідею, авторську позицію. Вони знижують художню вартість твору, але є прикметною рисою індивідуального стилю письменника. 
Західні дослідники творчості Івана Багряного відзначали унікальну здатність письменника до «кошмарного гротеску» (гумор серед відчаю, оптимізм — серед трагедії). Юзеф Лободовський твердить, що «Сад Гетсиманський» перевищує силою вислову все, що дотепер було написано на цю тему, та є виразним свідченням глибокого гуманізму автора, який знаходить людські прикмети навіть у найозвіріліших типів.