Цитати до образу Г. Многогрішного. На основі цитат побудований монолог-розповідь про головного героя роману.

 

Колись я захоплювався спортом, учився на авіатора. Колись разом з молоддю гуляв на Трійцю, слухав пташині переспіви, ночами пас коней і варив кашу... Колись...

Моє прізвище Многогрішний, я славний нащадок давнього козацького роду. Мій предок Многогрішний Дем’ян Гнатович — гетьман Лівобережної України (1668-1672 рр.), ставши спільни­ком Дорошенка, почав неприязні дії проти Москви. Звинувачений у державній зраді, Многогрішний був підданий тортурам. Дем’ян відкидав звинувачення в зраді, але зізнався, що в п’яному стані говорив «несамовиті промови». Старшини від імені всього мало­російського народу просили стратити колишнього гетьмана і його брата. Засуджених вивели на страту в Москві, однак цар вислав гінця з повідомленням, що він змінює смертну кару засланням у Сибір.

За що я став каторжником, як колись мій прадід? Напевне, за те, що дуже любив Україну, людей, не міг змиритися з тим злом, що відбувалося з моїм народом. А ще я не міг змиритися зі становищем в’язня. Ви думаєте, мені було не страшно стри­бати з потяга «у певну смерть»? Але «ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи».

Рятуючись у тайзі, я зустрів сім’ю Сірків. Ці люди стали мені за родину. А ще я покохав, по-справжньому. «Григорій носив у серці ту хворобу, що його напала, кохання до химерної лісо­вої дівчини Наталки — і боровся сам з собою... він кликав його на допомогу, той тверезий розум, і всю міцну вдачу й учиняв сам над собою суд. Розум повставав проти серця...». Як було все прекрасно. Єдине, що турбувало, то цей майор Медвин. За своєю спиною я постійно відчував його подих. Я знав напевне, удвох на цій землі нам не жить: або я, або він!

Чому я так ненавидів Медвина? Медвин, відбиваючи мені печінки, ламаючи кості, розчавлюючи мою молодість у катівнях два роки, сподівався видряпати із грудей серце. Мріяв у боже­вільні упокорити мене, примусити забути хто я, вирвати з розу­мом любов до батьківщини.

Але я втік з божевільні. І ще тоді поклявся іменем матері моєї, що відірву йому голову. Потім мене знову піймали й знову мучили такі, як він,— його поплічники... Він думав, що прису­дивши мені 25 років каторги за те, що я любив свій нещасливий край, похоронив мене. Але цього не буде, бо я дух, який живе в кожній вільній людині. Бо я — народ, якого чим нижче гнеш, тим у ньому більше спротиву.