Україна, яку бачив Многогрішний

 

«Садки вишневі повирубувані, річки збаламучені, степи сльо­зами обпоєні, і небо ясне людям потемніло...»

«...Тими діалектами говорив весь цей «експрес»... Основний контингент його пасажирів — Україна, ота зірвана з місця і роз­кидана по всіх світах — поза геттю. І хоч цей «експрес» ходив за маршрутом «Владивосток — Москва», але то була своїм мов­ним і пісенним фольклором та й всім іншим — Україна. Ексте­риторіальна Україна. Україна «без стерна і без вітрил».

«Те, що він почав забувати,— ціла ота трагедія його народу,— навалилось на нього всім тягарем, кидаючи серце, мов м’яч, у всі боки. Уся, уся його Вітчизна ось так — на колесах поза геттю, розчавлена, розшматована, знеособлена, в корості, в бруді... роз­пачі! Голодна!.. Безвихідна!.. Безперспективна!.. Стискав зуби, аж-но набрякли щелепи».

«Раптом Григорій уловив фразу... Дівчата говорили україн­ською мовою! І так ніби хто врізав батогом по серцю, ніби обухом по карку. «Та це ж вони!!! — дочки розкуркулених батьків, роз­киданих по сибірах! Це ж вони, втікаючи, рятуються! Рятуються від холоду і голоду, від безправ’я і смерті,— рятують життя ціною краси і молодості, ціною честі і материнського щастя...».