ІВАН БАГРЯНИЙ (ІВАН ЛОЗОВ’ЯГІН)
(1906-1963)
Іван Багряний (Іван Павлович Лозов’ягін; також Лозов’яга) — одна з найяскравіших постатей в українській літературі XX ст.
Народився на Сумщині. Вірші почав писати ще у 2-му класі. Через 3 роки, навчаючись у вищій початковій школі, був редактором шкільного журналу «Надія».
1926 р. — навчається у Київському художньому інституті.
1927 р. — вихід першої поетичної збірки «До меж заказаних».
По закінченні інституту не був допущений до захисту диплома через націоналістичну діяльність.
1929 р. — видає поему «Ave Maria», яка була одразу ж заборонена.
1930 р. — опублікований роман «Скелька» (проблема несправедливості у відносинах України та Росії).
1932 р. — заарештували у Харкові, цілий рік тримали під слідством.
1933 р. — засудили на 5 років заслання і вивезли на Далекий Схід. 1937 р. він утікає. На початку 1938 р. був повторно заарештований і сидів 2 роки й 7 місяців у харківській тюрмі УГБ-НКВД на Холодній Горі. Усе пережите лягло в основу роману «Сад Гетсиманський».
У 1940 р. був звільнений під нагляд у зв’язку з тяжкою хворобою легенів та недостатністю матеріалів для повторного засудження.
Під час німецької окупації працює в Охтирці редактором місцевої газети. У 1942 р. мав бути розстріляний німцями, але випадково врятувався. У Львові налагоджує зв’язок з УПА. За його ініціативи створюється підпільний уряд — Українська головна визвольна рада.
1944 р. — виходять романи «Люба» (знищений власноруч) і «Тигролови». Пізніше емігрує за кордон.
1945 р. — організовує літературне об’єднання МУР — Мистецький український рух. Іван Багряний мешкає в Західній Німеччині, де й розгортає активну політичну діяльність.
1947 р. — повість «Морітурі».
1948 р. — разом з Г. Костюком, С. Підгайним та іншими організовує Українську революційно-демократичну партію (УРДП) й керує нею до останніх днів життя. Його обирають головою Української національної ради, він став авторитетом у справі творення української державності.
Цього ж року виходить повість «Розгром», комедія «Генерал».
1950 р. — роман «Сад Гетсиманський».
1953 р. — повість «Огненне коло».
Помер письменник 25 серпня 1963 року. Похований у Новому Ульмі (Німеччина).
1965 р. — опубліковано роман «Людина біжить над прірвою».
У 1992 р. Багряному було присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка (посмертно).
Основні твори: романи «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над прірвою», повість «Огненне коло», стаття-памфлет «Чому я не хочу вертатись до СССР?», поема «Ave Maria».