ІВАН БАГРЯНИЙ (ІВАН ЛОЗОВ’ЯГІН)

(1906-1963)

Іван Багряний (Іван Павлович Лозов’ягін; також Лозов’яга) — одна з найяскравіших постатей в українській літературі XX ст.

Народився на Сумщині. Вірші почав писати ще у 2-му класі. Через 3 роки, навчаючись у ви­щій початковій школі, був редактором шкільного журналу «Надія».

1926 р. — навчається у Київському художньому інституті.

1927 р. — вихід першої поетичної збірки «До меж заказаних».

По закінченні інституту не був допущений до захисту диплома через націоналістичну діяльність.

1929 р. — видає поему «Ave Maria», яка була одразу ж заборонена.

1930 р. — опублікований роман «Скелька» (проблема несправедливості у відносинах України та Росії).

1932 р. — заарештували у Харкові, цілий рік тримали під слідством.

1933 р. — засудили на 5 років заслання і вивезли на Далекий Схід. 1937 р. він утікає. На поча­тку 1938 р. був повторно заарештований і сидів 2 роки й 7 місяців у харківській тюрмі УГБ-НКВД на Холодній Горі. Усе пережите лягло в основу роману «Сад Гетсиманський».

У 1940 р. був звільнений під нагляд у зв’язку з тяжкою хворобою легенів та недостатністю ма­теріалів для повторного засудження.

Під час німецької окупації працює в Охтирці редактором місцевої газети. У 1942 р. мав бути розстріляний німцями, але випадково врятувався. У Львові налагоджує зв’язок з УПА. За його іні­ціативи створюється підпільний уряд — Українська головна визвольна рада.

1944 р. — виходять романи «Люба» (знищений власноруч) і «Тигролови». Пізніше емігрує за кордон.

1945 р. — організовує літературне об’єднання МУР — Мистецький український рух. Іван Баг­ряний мешкає в Західній Німеччині, де й розгортає активну політичну діяльність.

1947 р. — повість «Морітурі».

1948 р. — разом з Г. Костюком, С. Підгайним та іншими організовує Українську револю­ційно-демократичну партію (УРДП) й керує нею до останніх днів життя. Його обирають головою Української національної ради, він став авторитетом у справі творення української державності.

Цього ж року виходить повість «Розгром», комедія «Генерал».

1950 р. — роман «Сад Гетсиманський».

1953 р. — повість «Огненне коло».

Помер письменник 25 серпня 1963 року. Похований у Новому Ульмі (Німеччина).

1965 р. — опубліковано роман «Людина біжить над прірвою».

У 1992 р. Багряному було присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка (посмертно).

Основні твори: романи «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над прірвою», повість «Огненне коло», стаття-памфлет «Чому я не хочу вертатись до СССР?», поема «Ave Maria».