Критика «Тигролови» Багряний

    Іван Багряний — один з небагатьох українських письменників, які здобули широке визнання у світі. Роман «ТИГРОЛОВИ» він написав в 1944 р. за 14 днів. Книга була дуже популярною. Вона вийшла друком англійською мовою в США, Англії, Канаді; її також було перекладено голландсь­кою, німецькою, данською мовами; цим твором зацікавились навіть у Голлівуді.

Тематика роману широка — висвітлення теми свободи, життя і смерті, вибору людиною місця в історії, межі її можливостей.

Головна ідея роману «Тигролови» — з’ясувати справжні причини трагічності буття людини в тоталітарному суспільстві й переконати читача, що за будь-яких обставин особистість може й по­винна бути Людиною. Григорій Многогрішний є саме такою людиною: він перемагає, адже не ви­знав себе коліщатком у механізмі тоталітарної держави, не озлобився. Він зберіг доброту, здатність відчувати, співпереживати й вірити до останнього; він сильна й мужня особистість, життєве кредо якої — «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!». Основною рисою характеру Многогрішного є «надзвичайна впертість, сто разів випробувана і загартована мужність». Саме вона допомагала йому вижити, вистояти, перемогти.

Основна композиційна особливість роману — наявність двох сюжетних ліній, які розгорта­ються то паралельно, то протиставляються. Головна сюжетна лінія твору вибудувана на полюванні майора НКВС Медвина — новітнього тигролова — за не прирученим тоталітарною системою мо­лодим чоловіком Григорієм Многогрішним, який знайшов у тайзі друзів, кохання. Паралельно роз­вивається романтична сюжетна лінія: зародження й розвиток почуття кохання, яке охопило Григо­рія й Наталку Сірко. Важливу композиційну роль відіграють пейзажі в тайзі. Вони то контрастують з настроєм арештантів, то вияскравлюють, підсилюють розгортання подій.

Проблема протистояння людини і системи увиразнюється тим, що Григорій Многогрішний — українець, його рід має славні, доблесні традиції в особі першого каторжника Сибіру Дем’яна Многогрішного. Українська тематика й пов’язана з нею проблема історичної долі українського народу на перехрестях віків художньо втілюється в різних планах.

Справжньою художньою знахідкою у романі є описи двох потягів. Перший з них подібний до дракона з вогненним хвостом; він вирушив із землі людоловів (так письменник називає Радянський Союз) і везе у шістдесяти коробках-вагонах, мов у домовинах, тисячі «приречених, безнадійних, змордованих» жертв тоталітарного режиму. Це — ешелон смерті. Серед його пасажирів був і Гри­горій Многогрішний.

А слідом за велетенським «чудовиськом» цією ж Транссибірською магістраллю котився раді­сний і святковий, переповнений світлом, сміхом, дзвоном, квітами, піснями, інший експрес. Він мчав на край землі «цвіт робітничо-селянської імперії у всій його величі і багатогранності» — шу­качів карколомних пригод, миттєвого щастя, втікачів у невідоме, авантюрних ентузіастів і новітніх конкістадорів... «Цілий експрес був набитий ними, творячими окремий світ — світ на колесах, — і в той же час відтворюючи копію тієї фантастичної «шостої частини світу» — копію в мініатюрі, лише трохи причепурену і розгальмовану».

Ці новочасні тигролови-авантюрники, любителі екзотики, пройдисвіти, контрабандисти, роз­тратники і можновладні бюрократи поєднані в цій своєрідній екстериторіальній державі блаженної незалежності з професійними ловцями, які вирушають на полювання за людьми в ім’я збереження пролетарської держави, чистоти її ідеології.

Усі події, описані в романі, пов’язані з полюванням на диких звірів. Звідси назва роману і спроба визначити його жанр як пригодницький. Однак упродовж всього твору автор не залишає поза увагою проблеми збереження переселенцями українських звичаїв і традицій. Робить це делі­катно. Ось Григорій дізнається про те, що й тут, у лісах Забайкалля, де знайшли свою нову батькі­вщину українці, є свій Київ, Чернігівка, Полтава, Україна, Катеринославка, Переяславка. Ці назви виникали як компенсація болю за втраченою землею, але також як фундамент збереження нащад­ками в пам’яті своєї історичної батьківщини.

Україна постає зі спогадів головного героя про дитинство, юність: синьоволошкова, дзвінко­голоса, чебрецева. Такий же образ рідного краю — тихого, сонячного — живе у серці старої Сір- чихи, яка часто згадує сади вишневі, степи широкі, зоряні ночі, сповнені чарів барвінку, чорнобри­вців. І хоча Григорій усвідомлював, що немає вже того ясного, сонячного краю, він не хотів засму­чувати стару жінку, не міг знищити її солодких і щемливих спогадів. Родина Сірків серед чужого для українців світу зберегла традиції й звичаї рідного народу. Як і Григорій Многогрішний, Сір­ки — гордого козацького роду, працьовиті, витривалі, сміливі, чесні. їхня любов до Вітчизни не показна, захована глибоко в серці.

В образі Григорія Многогрішного автор утілив ідею перемоги добра над злом.

Як бачимо, роман Івана Багряного «Тигролови» — це складний, багатоплановий твір. У ньому є історичний екскурс у XIX ст., коли українці заселяли Зелений Клин на Далекому Сході; є ознаки пригодницького гостросюжетного роману із втечами, переслідуваннями та неймовірними випробу­ваннями, через які проходять герої. Автор робить етнографічно-побутові замальовки. Проте в ро­мані домінує думка про красу і мужність людини, про її сміливість і навіть відчайдушність, про її лицарські риси.

Григорій Многогрішний переміг. Переміг відчай і безвихідь, фізичну знемогу і підлість ста­лінських людоловів, випростався велично і гордо. Бо залишився Людиною. Утвердився в переко­нанні, що людина — найвеличніша з усіх земних істот.