Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Vasil_barka_zhovtiy_knyaz_SKOROCHENO2.docx)Vasil_barka_zhovtiy_knyaz_SKOROCHENO2.docx27 Кб529
Скачать этот файл (Vasil_barka_zhovtiy_knyaz_SKOROCHENO2.fb2)Vasil_barka_zhovtiy_knyaz_SKOROCHENO2.fb238 Кб490

 

Василь Барка

Жовтий князь (Скорочений переказ, дуже стисло)

 




У неділю Дарія Олександрівна збирає свою дочку, щоб піти разом у церкву. Оленка трохи опирається, бо боїться, що з неї будуть сміятися у школі. Сини взагалі кудись побігли, щоб не йти до церкви. 

Оленка тримає на колінах зошита. Колись мати дуже її посварила за погані літери, і тепер дівчинка хоче похвалитися своїми успіхами. 

Батька немає вдома. Його разом з іншими кудись повели. Родина тепер не знає, коли його чекати. 







Перед селянами виступає промовець. Він свято вірить у свою справу, впевнений, що вони повинні від дати державі навіть останнє зерно, але чомусь не подобаються Отроходіну очі одного селянина. Мирон Данилович Катраішик нічого не говорить, тільки дивиться гірко, з осудом. На запитання, чим годувати дітей, Отроходін відповісти не зміг, але пообіцяв заарештувати порушників спокою. Селян оточили міліціонери. 







Хлопці, Микола й Андрій, чекали біля сільради батька, який щось довго не з’являвся. Розмовляли вони про хліб: селяни його вирощують, а хтось забирає. 

Вийшов засмучений батько. Побачили хлопці і Отроходіна, що розпитував про Мирона Катранника у секретаря сільради. 







Священику сільської церкви влада наказала здати ключі. Відбувалася остання служба. Священик звернувся до людей із закликом озирнутися навкруги себе і зрозуміти, наскільки страшним стало життя: люди не схожі на людей, злі, мстиві, погордливі. 

Усі плакали і відчували себе загнаними у глухий кут і обікраденими. 

Прихожани не дали комсомольцям і начальству пограбувати церкву, сховали усі священні реліквії. 

Голова комісії наказав зняти з церкви дзвони. 







Повертаючись додому з церкви, Дарія Олександрівна зустріла чоловіка. За ним їхали підводи та йшли люди, щоб забрати зерно. Але забирати вже нема чого. Це дратує прикажчика. Обшукують усю хату та двір. Забирають навіть старий глечик зі смальцем, клуночок з просом, квасолю, хлібину зі стола, картоплю. Не залишається зовсім нічого. Дарія Олександрівна зварила юшку з маленьких бурячків, що були закопані на грядці. Їли ту юшку з сухарями, підібраними з підлоги. 







У сутінках Мирон Данилович витягує з потаємної схованки жменьку пшона. Дітей будять серед ночі, щоб нагодувати кашею. 

Уранці сім’я годується їстівною травою. 

У сусідів Катранників теж улаштовують обшуки і забирають найнеобхідніше. У декого шукали навіть у колисках, перевертаючи дітей. 







У колгоспі мре вся худоба, яку повідбирали у хазяїв. Люди кажуть, що годували тварин січкою з малясом. 

Мирон Данилович зустрічає дорогою Калинчака. Йому Зінченко дозволив накосити сіна для корови між лініями у курортній зоні. За це Зінченка допитували у міліції, а потім перевели в інший район. 

Проходячи повз будинок партійного осередку, Мирон Катранник почув постріл. То секретар парткому застрелився, бо не міг більше здати хліба, якого у людей просто не було. 

Приїздить Отроходін і натикається на Катранника. Селянин викликає у "діяча" все більше підозри. 







Тітка Ганна разом з Федорою і Катрусею приходять до Дарії Олександрівни, щоб порадитись, де сховати церковну чашу. Вирішують сховати у родині пічника, що був людиною релігійною. А оскільки колгоспник, то менше буде підозри. Андрійко біжить до пічника, і там його пригощають цукром. 

За оселею Катранників стежить приставлений Отроходіним Шкірятов. Родина сидить голодна, бо не може дістати навіть жмені схованого пшона. Якось наглядач зник і пшоно дістали. Припасів уже майже не лишалося. 

Церковну чашу заховали в глибокій ямі у бур’янах. 

Знято з посади голову колгоспу. Становище на селі стає все складнішим. Мирон Данилович вирішує їхати на заробітки. 







Катранників знову обшукують, перевертають усе навколо. Голова комісії сердито кричить, що вони щось же мають їсти, якщо досі живі. 

На городі знайшли і відібрали закопані буряки. Tепep сім’ю чекає голодна смерть. 

У крамниці продають борошно, від якого люди починають хворіти. 

У млині міліція охороняє борошно і відганяє від нього ломаками підлітків і дорослих, що вже зовсім змучені голодом. Декого забивають на смерть. Підвода постійно вивозить мертвих до ями. 

Мирон Данилович наважується поїхати у Воронежчину, щоб обміняти якісь речі на продукти. 



10 



У дорозі Мирон Катранник зустрічає односельчанина Савченка, якого вислано у Сибір. Під час обшуку комісія не знайшла хліба, але забрала все і вибила вікна. Самого селянина з хати викинули. 

Допомогти Миронові погоджується бувалий дідусь, що зветься брат Прокоп. 

На станції було влаштовано облаву, під час якої у жінок відібрали ті продукти, які вони везли своїм помираючим дітям. На станції стояв голосний плач. Трусили всіх. 

У село від станції подорожні йшли пішки.

 Там обміняли свої речі на пшоно і лузгу. На станції вдалося врятуватися від облави, тому що борошна у Мирона не було. 



11 



У хаті Катранників запакували голод і холод. Бабуся хворіла. Годувалися лише пшоняною юшкою двічі на день, зварили останні бурячки. Повернувшись додому, Дарія Олександрівна застає матір мертвою. Вона була свята людина, завжди в усьому допомагала. 

Мати просить дітей не пити багато води, щоб не попухли і не обморозились ноги. 

Діти почувають себе гірше і гірше. Оленка зовсім схудла, Миколка висох. 

Уранці додому повертається батько. Він засмучений смертю матері. Бабусю ховають біля вишень, які вона любила. 



12 



З лузги спекли печиво, яке хоч трохи нагадувало їжу. Діти, крім Миколки, їли охоче, а той відклав. Мирон Данилович приніс малясу, щоб підсолодити їжу. По дорозі зустрів двох перехожих, що, видно, хотіли відібрати ношу, та не наважились. 

Миколка захворів, лікувати не було чим. Одна надія — дістати трохи хліба. 

Дорогою Мирон дізнається, що від голоду помер один з перших колгоспників Семенків. 

Катранник бачить, як з млина виходять з повними мішками Отроходін і Шкірятов, укладають мішки на підводу. До них кидаються з простягнутими руками люди. 

Люди продовжують умирати, їх постійно вивозить підвода. 

Мирон Данилович вириває кілька поморожених бурячків, щоб хоч якось урятувати родину. 

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>