БУДІВЛІ

I. СОБОР 

У тіні пагорків, процвівши потаймиру, 
Звучить колона, як гобоя звук, 
Звучить собор камінним Dies irae, 
Мов ораторія голодних тіл і рук. 
Встає огонь святобливої готики, 
Як ватра віри, 

як стара яса, 

І по-блюзнірському піднеслись в небеса 
Стрілчасті вежі — 

пальців гострих дотики. 

Рукою обійми холодні жили твору 
І дай рукам своїм німим 
Піднести серце власне вгору 
На грановитих списах рим, 
Щоб в очі скнарі темних веж 
Заглянуло воно, 

мов дзвін сухий, забилось. 

І тінь впаде із пальців веж, як стилос, 
І почекру її на серці не знесеш. 
Немов кістляві й люті пута, 
На серце ляже слів важкий узор. 
Залізом, 

полум’ям, 

єлеєм, 

кров’ю 

куто 

Зловіщу повість про собор, 
Як в захваті стражденних юрм, 
У скреготі зубів 

і скреготі граніту, 

Мов смертний спів, 

мов клич одчайних сурм, 

Щоб пломеніти і гриміти, 
Здіймавсь собор на славу феодалу, 

Сторінка 1 з 5 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 > У кінець >>