ЛЮБИСТОК

З-під вій — блакитна тінь, ознака нестеменна, 
Й рожевий слід лишивсь на грудях де-не-де, 
А він уже ступив ногою у стремена, 
І кінь його баский вже гривою пряде. 

Лишилася сама, коханка безіменна, 
І дивиться на путь, де курява паде. 
Одного вечора, як праця цілоденна 
Кінчиться геть, вона дитину приведе. 

Та в хаті прокричить недовго немовля, 
І лиш в глухім садку, де скопана земля, 
Розквітне рути цвіт і проросте любисток. 

Вона ж так само вдень сапатиме поля, 
Вночі — ридатиме, не знавши, відкіля, 
Від кого день і ніч чекає тайних звісток. 

1926