Олесь Бердник - Стріла часу (сторінка 25)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_strila_chasu.docx)Oles_berdnyk_strila_chasu.docx308 Кб3219
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_strila_chasu.fb2)Oles_berdnyk_strila_chasu.fb2845 Кб3257
                  Над планетою повзли низькі густі хмари. їх темно-сіра пелена, здавалося, обгортала Рра товстою, непрозорою ковдрою. Морок жахливих ночей чергувався тут з похмурими сутінками днів. Цон-і майже ніколи не показувався з-за вічної імли…

      Сіт стояв на майданчику біля гігантського корпусу корабля і похмуро дивився на пейзаж чужого світу. Невже тут доведеться створювати нову колиску людства? Скільки людей зможе врятуватися? Що терпітимуть переселенці, які небезпеки чекають на них? Адже вся сила і влада буде в руках тих, хто побудував кораблі і організував переселення!

      До Сіта підійшов помічник, його обличчя закривала маска біофільтра. Така ж маска була на обличчі астропілота.

      — Які новини з Та-іни? — похмуро запитав Сіт.

      — Все як і раніше. Прискорення наростає. Загальна паніка. Умт наказує повернути кораблі на Та-іну за новою партією переселенців…

      — Прокляття! — вилаявся Сіт. — Ми не знаємо, що робити з цими! Хай би він сам пожив тут хоча б один день!..

      Помічник з ненавистю поглянув навколо.

      — Скільки цей підлий Рра забрав наших товаришів! Уже загинуло більше трьохсот чоловік… Лише від бактерій вмерло біля третини! І це за три дні!

      — Передайте ще раз мій суворий наказ, — сухо перервав його Сіт. — Ні в якому разі не виходити назовні без маски.

      — Слухай, сей Сіт! Значить, повідомити переселенців про відліт кораблів?

      — Так!

      Їх розмову перервали далекі крики. Сіт тривожно прислухався, запитливо поглянув на помічника.

      — Що б це могло значити? Де крики?

      — Напевне, знову баталія!

      — Подати всюдихід! — наказав Сіт. — Негайно!

      Помічник зіскочив з майданчика, зник унизу. Незабаром, тихо завиваючи, з-під корпуса корабля виповз невеликий всюдихід з прозорим ковпаком. Сіт сів у машину і швидко рушив туди, де чулися крики.

      Машина їхала через центр велетенського табору, розташованого всередині гігантського кільця з п’ятдесяти космічних кораблів. їх гострі верхівки ховалися в темній масі густих, низьких хмар. Від землі підіймалися гнилі випари, повітря було важке і затхле. Відразу ж за кільцем кораблів бовваніла в туманній далині стіна непрохідних джунглів зловісного чорного і зелено-чорного кольору. Ще далі тягнулися безконечні болота з мільйонами жахливих тварюк…

      Всюдихід швидко промчав через розчищену площу табору-Крики зазвучали виразніше. Почулися постріли променевих рушниць, потім оглушливий грізний рев. Сіт побачив, як один з кораблів похитнувся і повільно впав набік. Сотні маленьких постатей з жахом кинулися врозтіч. Над кораблем з’явилася гігантська потвора з велетенською вишкіреною пащею і маленькими очицями під приплюснутим лобом. Потвора підняла над ракетою широкі кінцівки з величезними кігтями і вдарила ними по корпусу. Метал прогнувся під жахливими ударами.

      — Там же діти! — несамовито закричав Сіт. — Увімкніть променеві гармати!

      Потвора схопила зубами стабілізатор корабля, намагаючись відгризти його. Помічник Сіта тремтячими руками спрямував на звірюку струмінь атомного полум’я. Потвора не звернула на це ніякої уваги.

      — Даремна справа! — крикнув здалеку хтось. — Ми пробували! Променева зброя не допомагає!

      — Звичайною гарматою! — люто рикнув Сіт. — Бронебійним снарядом! Напевно, вона має протипроменевий захист!..

      Помічник дав чергу з швидкострільної гармати. Снаряди влучили в морду потвори. Ринула чорна кров. Звірюка з хрипом піднялася на задні лапи, випросталася на весь колосальний зріст і з гуркотом бебехнулася вниз, ламаючи густі зарості джунглів. Люди радісно закричали, збігаючись до всюдихода Сіта.

      — Що тут сталося? — крикнув астропілот, заглушаючи шум.

      — Ми почали будівництво за планом, — відповів керівник робіт. — Спочатку все було спокійно. Потім з болота виповзли якісь гади — їх було не менше десятка — і накинулися на робітників. Ми їх знищили, але в бою загинуло десять товаришів. Потім ця потвора… її не вражала ніяка зброя! Вона задушила п’ятдесят чоловік!..

      Навколо залунали гнівні вигуки. Очі переселенців блищали люттю і страхом.

      — Ми не хочемо більше так жити! Краще загинути на Та-іні разом з усіма людьми! Кожного дня жертви, хвороби! Хто на черзі завтра? Сіт! Треба щось робити!

      — Тихо, хлопці! — нахмурився Сіт. — Галасуванням справі не зарадиш! Умт наказує повернути кораблі на Та-іну за новою партією переселенців! Але при такій ситуації… це загибель! Цей світ не пристосований для життя. Я поставлю питання про переселення на Гро-очу, хоч це й далі, ніж Рра. Гро-оча — тепла і світла планета, на ній ми зможемо знайти місця, Де нема потвор…

      Сіт не закінчив фрази. До юрби переселенців повним ходом під’їхав маленький всюдихід. З нього зліз радист головного корабля. Він поспішно наблизився до Сіта.

      — Що трапилося? — вигукнув астропілот.

      — Сей Сіт! — хвилюючись, глухо промовив радист. — Я випадково спіймав передачу з Та-іни. Направлена передача з району архіпелагу Ма-ото. Мова йде про долю Та-іни. Передача записана на плівку. Ви можете прослухати…

      — Що там? — нахмурився Сіт.

      — Це неймовірно! — аж захлинувся радист. — Я не можу так передати, але здається, нам доведеться повертатися на Та-іну!..

      Сіт оглянув завмерлу юрбу і крикнув:

      — Друзі! Припиніть роботу. Всі до кораблів! Підніміть повалену ракету і ліквідуйте пошкодження. Чекайте наказу. Посильте захист табору!

      Всюдихід заревів моторами і помчав до флагманського корабля, підстрибуючи на горбах. За хвилину Сіт був уже в командирській каюті. Радист увімкнув апарат магнітного запису. Почувся жіночий голос. Сіт, стримуючи хвилювання, слухав тривожний заклик:

      — Слухайте, слухайте! Слухайте всі, кого турбує доля Та-іни, доля людства! Важливе повідомлення для світу! Важливе повідомлення для світу!

      Уже рік, як острови Ма-ото відрізані від зовнішнього світу. Людство введене в оману брехливими повідомленнями експедиції, якою керував фізик сей Нур. Ніяких радіоактивних вулканів навколо архіпелагу не виникало. Тут готувався страшний злочин проти всього людства. Тепер цей злочин розкрив учений Рі-о, який зазнав аварії над Ма-ото. Зараз Рі-о знаходиться в підземеллі, в полоні у Нура, і йому загрожує небезпека. В тих же підземеллях збудовані колосальні реактори, що й прискорюють обертання Та-іни навколо осі. Люди світу, вчені Та-іни, Конгрес робітників! Вимагайте від Умта і Вищої Ради Монополій припинити страшний задум! Народи Ма-ото вимагають послати Нуру ультиматум! Треба поспішати… інакше буде пізно!..

      Голос замовк. Почулося шипіння, потім знову нерозбірливі слова. Радист вимкнув апарат.

      Фіолетові губи Сіта задрижали від гніву. Червоні очі метнули блискавки, обличчя потемніло. Кілька хвилин астропілот сидів непорушно. З його вуст злітали тихі слова:

      — Як він мене обдурив, мерзотник, — ледве вловлював радист шепотіння командира. — Я став знаряддям в його руках!.. Друзі, любі мої! Якою мукою я спокутую мою вину перед вами? Духи предків моїх! Що ж це таке? Я став виконавцем брудного і підлого задуму!..

      Сіт впав головою на пульт, плечі його затряслися від конвульсивних ридань. Радист злякано відступив крок назад, потім несміливо наблизився, доторкнувся до плеча командира.

      — Сей Сіт! Сей Сіт!.. Заспокойтеся! — мало не плакав він. — Треба ж щось робити!

      Сіт підвівся, різким рухом витер очі. Через хвилину його обличчя набрало суворого, вольового виразу, і ніхто б не сказав, що славетний космонавт Сіт тільки що плакав. Він владним рухом показав на пульт радіостанції.

      — Ввімкнути передачу на всі кораблі!

      Пульт загорівся синіми вогниками. Сіт схилився до мікрофонів і почав говорити, карбуючи кожен склад:

      — Друзі! Я не хочу приховувати від вас неприємні вісті. Випадково спіймана нами передача розкрила страшну змову проти світу. Прискорення обертання Та-іни — справа рук злочинців з Вищої Ради Монополій. Ми стали першими жертвами колосальної провокації!

      Друзі! Дорога кожна хвилина! Ми летимо назад! Треба боротися з небезпекою, що нависла над людством! Треба рятувати Та-іну від чорного мороку! Командири кораблів! До пультів! Я даю старт!..

      Через кілька хвилин на широченній площі табору вже нікого не було. Кораблі стояли похмурі й німі. З туманних боліт почали підповзати до ракет гігантські тварини, вони люто завивали, принюхуючись до невідомих запахів. Та ось загуркотів грім, сліпучі спалахи обпекли тіла страховищ. Флагманський корабель важко одірвався від планети і метнувся вгору. Задрижав Рра під ударами нових вибухів. Один за одним стартували з похмурого світу космічні велетні. Вони розкуйовджували вибухами іонних двигунів дрімучі джунглі і зникали в свинцево-сірих хмарах.

      Сіт повертався на Та-іну…

 

                  ***

     

                  …Історик Зі-ур забував про їжу, про сон. Він змарнів, схуд, але майже цілодобово просиджував у своєму кабінеті, смакуючи грандіозні події останніх днів. Електронний секретар байдуже друкував на срібній стрічці чорні знаки — розповідь про безумство економічних володарів Та-іни.

      “…Неймовірні урагани валили вікові дерева, руйнували скелі, знищували селища. Стометрові хвилі заливали суходіл, змітали на своєму шляху міста, поля, людей. Повітряна оболонка планети розвіювалася в просторі, гази довжелезним хвостом тягнулися за Та-іною, яка вже оберталася в п’ять разів швидше, ніж раніше. На горах і високих місцях відчувалася недостача повітря. Люди, задихаючись, перебиралися в низинні місця. Паніка ширилася між народами, забираючи останні крихти глузду. Порядок на Та-іні зник. Асамблея вчених розбіглася. Сто мільйонів чоловік записалося на переселення в інші світи. В ці дні зібралася Вища Рада Монополій. Відкривши засідання, сей Умт сказав:

      — Ми досягли мети! Людства немає! Є тільки мільйони мурашок, які безладно повзають по планеті, і вони — в нашій волі! Вашим ім’ям, сей-ті, вашими руками, вашим розумом — я відкриваю нову сторінку в історії Та-іни — історію золотого віку! Ще кілька тижнів, і ми дамо наказ сей Нуру — почати гальмування руху планети”.

      …Та члени Вищої Ради не знали, не знав і Зі-ур, що в цей же день на пустельному плато, далеко від Ціно-бер, приземлилися п’ятдесят кораблів, що повернулися з Рра. Сіт розшукав членів Конгресу Робітників. Блискавкою пролетіла вість по Ціно-бер про злочин Вищої Ради. Ненависть полум’ям спалахнула в серці народу. Конгрес після короткої, але бурхливої наради дав сигнал до повстання. Сотні всюдиходів з кораблів і тисячі наземних машин, в хмарах куряви і могутніх потоках урагану, взяли в облогу Ціно-бер. Охорона Вищої Ради була знищена, частина солдат, довідавшись про злочин Умта і Нура, перейшла на бік повсталих. Члени Конгресу на чолі з Сітом ввірвалися в зал засідань Вищої Ради. Умт і всі інші економічні володарі були заарештовані.

      Під загрозою смерті Умт згодився переслати Нуру наказ зупинити реактори. Минуло півгодини. Півгодини чекала Та-іна, затамувавши подих. Та у відповідь Нур послав прокляття Вищій Раді і всім людям у світі. Конгрес вирішив направити в район Ма-ото ракети з термоядерними зарядами. Але нічого не можна було організувати в охопленому панікою місті. А ввечері прийшло нове повідомлення: прискорення почало зростати ще більше. На вулиці не можна було вийти — ураган валив з ніг, в повітрі летіли дерева, легкі будівлі, в чорних лійках смерчів чулися передсмертні крики людей, домашніх і диких тварин.

Пошук на сайті: