Олесь Бердник - Поза часом і простором (сторінка 7)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_poza_chasom_i_prostorom.docx)Oles_berdnyk_poza_chasom_i_prostorom.docx119 Кб1730
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_poza_chasom_i_prostorom.fb2)Oles_berdnyk_poza_chasom_i_prostorom.fb2309 Кб1755
      …Коли Барвицький знову відкрив очі, то побачив чіткий візерунок сузір’їв, а навколо стіни рубки і прилади, обриси яких тепер не розпливалися. Значить, все нормально?.. Приступ був, напевне, від переходу до незвичайних швидкостей!..

      Святослав поглянув на прилади. Половину шляху було пройдено. Барвицький почав гальмувати апарат. Електромагнітні розряди в каналі космольота випромінювалися в інший бік, затримуючи політ…

      Сіріус у перископі змінив свій вигляд. Це вже була не одна блакитна зірка, а дві — одна жовта, а друга — біла, які утворювали єдину систему.

      Святослав уважно спостерігав у телескоп нову систему. Нарешті, він піймав у окуляр телескопа кілька темних тіл — планет, що світилися відбитим світлом. Зовнішні планети були велетенські, закутані важкими непрозорими атмосферами. Очевидно, процес їх створення був такий же, як і в нашій системі, бо і тут, як у сім’ї Сонця, за планетами-гігантами Святослав побачив дві невеликі планети. Вони оберталися навколо двох сонць по якихось дивних заплутаних орбітах, бо на них діяло тяжіння двох велетенських тіл — світил системи.

      Одна з планет була затягнута хмарним зеленкуватим покровом. Вона, очевидно, подібна до Землі. До неї і спрямував зорельот Святослав. Велике хвилювання охопило його душу. Вперше людина Землі досягає другої системи. Скоро, скоро він ступить на землю чужої планети. Швидкість зменшилася до звичайної космічної — 18 кілометрів на секунду. Треба бути обачним — можна зустрітися з метеорами. Та між тим вони не такі страшні! Автомат-радіолокатор попереджає про зустрічне небесне тіло автопілота, і той звертає з шляху…

      Планета поволі росла в перископі. В розривах хмар виднілися моря і океани, які блищали іскорками під променями двох сонць. Апарат здригнувся — попав в сферу тяжіння планети. Перископи запітніли.

      Почувся тихий свист. Апарат ввійшов у атмосферу. Святослав до краю посилив потужність розрядів. Зашуміло в голові. Мимо блискавично пронеслися білі волокна хмар і зникли. В перископі з’явилася поверхня таємничої планети — темні гори на горизонті, затока недалекого моря, темнозелені луки, прибережні червоні піски…

      Апарат зі свистом опустився над широкою лукою і важко сів на березі річки, погрузнувши в густу блакитнувату траву…

НОВИЙ СВІТ

      Електронний вичислювач дав аналіз повітря планети. Воно було таке ж, як на Землі — тільки трохи більше вуглекислоти. Можна було виходити з апарата.

      Барвицький задумався. Що він зустріне тут? Чого власне він опустився на невідому планету?

      Мрія, божевільна гарячкова мрія кликала його сюди! А де ж гарантія того, що саме тут вона — його мрія, що приходила до нього в галюцинації… В цьому пориві нема вже ні наукового розрахунку, ні логіки! Є тільки фантастичні химери!..

      Відкрилися люки. Хвиля свіжого повітря з ароматом дивних квітів і трав вдарила в отвір. Барвицький вийшов і ступив на перший східець спіралі. Оглянувся навколо.

      Апарат лежав на луці, біля широкої ріки. На другому боці тягнулися ліси. Виднілося пасмо гір. Небо було, як і на землі — синім — тільки темнішого кольору. Маленьке біле сонце золотило на обрії гряду хмарок. Жовтого сонця не було Ще видно. Дивні птахи, подібні до летючих мишей, з волохатими крилами, пролітали над апаратом.

      Швидко наставала ніч. Маленьке сонце ніби провалилося за обрій, і на небі засяяв дивний візерунок зірок…

      “Чи ж є тут люди?” подумав Барвицький і в той же момент здригнувся…

      Якісь дивні звуки раптово рознеслися в повітрі. Вони чулися з того боку, де темнів лісок, за півкілометра від космольота. Здавалося, ніби хтось бив в барабан, чулися звуки, подібні до звуків волинки і криків людської юрби.

      Барвицький пильно вдивлявся в пітьму. Через кілька хвилин з боку ліска запалахкотіли маленькі вогники. Здавалося, що йде якась маніфестація з смолоскипами…

      Так воно й було. Скоро Святослав розрізнив біля вогнів обличчя, подібні до людських, почув звуки людської незрозумілої мови…

      Можна було подумати, що все це твориться десь на Землі, якби на небі не сяяли незнайомі сузір’я…

      Ось юрба з тріском і криками наблизилася до апарата, оточила його кільцем. Що можна було ждати від тутешніх господарів? Святослав очікував, що буде далі. Наперед вийшов один з юрби. Його обличчя було погано видно в світлі смолоскипів. Голови у всіх були без уборів, до плечей спадало довге біляве волосся…

      Головний щось прокричав високим протяжним голосом, довго тягнучи верхню ноту. Потім, приклавши руки до грудей, упав на землю. За ним припали на коліна всі. Ґвалт піднявся навколо… Святослав здивовано дивився на це видовище. Це був, очевидно, якийсь ритуал поклоніння божеству. Безперечно, його прийняли за бога, що зійшов з небес. Значить, ці люди в інтелектуальному відношенні ще мало розвинуті…

      Юрба то припадала до землі, то, піднявшись, щось проголошувала дикими голосами, простягаючи руки до апарата. Напевне, вони прохали Святослава, вважаючи його божеством, зійти до них… Святослав засміявся і рушив униз по спіральних східцях.

      “Хай буде так!— подумав він.— Подивлюся на новий світ… їх боятися нічого. Безумовно, зброї в них нема, крім якихось стріл чи списів. Проти атомного, розрядника вони будуть безсильні. Крім того, вони поклоняються мені, то навряд, чи посміють зробити зле!..”

      З хвилюванням Барвицький ступив на траву чужої планети. Юрба ще дужче залементувала. Святослав привітно усміхнувся головному, тоді всі зірвалися з землі і з радісними криками підняли догори смолоскипи. Барвицький почав роздивлятися обличчя і одежу тутешніх розумних істот.

      Це були справжні люди. Напівпрозорі лиця з рожевим відтінком були звернені до небесного жителя, збуджено горіли їхні очі під густими бровами. Вони були одягнені в довгі, світлих кольорів, накидки. Широка стрічка перев’язувала в кожного з них біле волосся. Між натовпом утворився прохід, і головний показав Святославу вперед, до ліска, звідки вони прийшли, шанобливо запрошуючи йти…

      Святослав рушив уперед, а навколо нього біснувалася велика юрба з високо піднятими смолоскипами, заглядала йому в очі, танцювала дивний танок.

      Ішли по вибитому шляху над річкою. В чужому небі, як і на Землі, сяяв туманний молочний шлях, але сузір’я змінили свій вигляд. Зірки були якісь волохаті, великі і безперервно тремтіли, переливаючись живими вогниками. Напевне, атмосфера тут була густішою від земної…

      З шумом і криком пройшли лісок. Над Святославом нависали віти дивних дерев, деякі ч них були подібні до соснових порід, інші до гігантських папоротей. Відчувався дуже приємний задушливий квітковий запах…

      Ліс закінчився. Вони вийшли до затоки моря.-Над самим берегом на стрімкій скелі піднімався чудесної архітектури будинок з колонами навкруг, а далі в примарному сяйві зірок виднілися будинки невеликого міста. У водах моря колихалися відбитки зір…

      Процесія попрямувала до будинку. Багряне полум’я Смолоскипів осяяло високі колони, широкі сходи і білу фігуру, яка стояла вгорі, біля входу в будинок…

ЗУСТРІЧ З МРІЄЮ

      …Святослав затремтів. Юрба заніміла. Всі, простягнувши руки, впали на коліна. Наступила повна тиша, тільки потріскували смолоскипи…

      Захвилювалося серце, стисло груди. Що це? Сон чи мара? Фігура, така як і в галюцинаціях!.. Невже його примарні сни втілюються тепер в життя!..

      Святослава охопило передчуття чогось незвичайного, але давно відомого, баченого. Він тихо рушив по сходах до фігури, яка стояла непорушно…

      Ось вони поряд. Ось під білим покривалом підіймаються руки. Накидка падає…

      Святослав відхитнувся, зблід.

      Може, це справді дівчина його видіння? Жадібно вбирав він в себе риси небесної жінки…

      Зеленкуваті очі під довгими віями, білі, мов льон, кучері пишного волосся, блідорожеве обличчя богині… В погляді Святослава зогорілося невимовне хвилювання, зоряний шлях, пройдений ним, відбивався в його зіницях…

      А вона нерухомим поглядом втупилася в нього, і почуття великого зворушення пробігали хвилями по її обличчю. Святослав відчув, що вона ніби чекала його. Може, й у її серці росла химерна мрія про любов до далекого і невідомого друга?.. Хто знає? А він уже відчував всім серцем, що це вона — його любов!

      Значить, чуло його серце, що десь за зоряною дорогою жде його кохана, що дивною волею долі його суджену заніс вихор Космосу на другий далекий світ. Значить, недаром божевілля, геній і випадок привели його якраз сюди?!

      Дівчина іншого світу — очевидно, жриця храму, бо недаром же перед нею стали на коліна всі — підняла руку і вказала на небо, щось запитуючи ніжним, ледве чутним голосом. Святослав зрозумів запитання і ствердно кивнув головою.

      Його темні очі загорілися великим почуттям любові, це почуття передалося дівчині, і на її віях затремтіла, мов чудесний діамант, сльоза. Вона торкнулася блідими пальцями до його лоба, як колись в галюцинації, і гарячий струм пробіг по тілу Святослава.

      Він схопив її за плечі, а дівчина впала на коліна, охопивши руками ноги Святослава. Юрба, побачивши це, заскиглила радісно і ще старанніше припала до кам’яних плит площі перед храмом.

      Дівчина швидко зірвалася на ноги і потягла Святослава за собою до входу в храм, вигукнувши щось до людей високим, дзвінким голосом. Юрба залишалася непорушною. Двері тихо відкрилися, і Святослав вслід за жрицею вступив у велетенський зал. Він був неосвітленим, купол приміщення губився в повній тьмі. Тільки якесь зоряне коло, подібне до казкового вінця, сяяло блакитними і червоними вогниками. Що це було, Святослав не міг спочатку розібрати, а потім, коли очі звикли до пітьми, побачив, що вогники — це вінець на голові грандіозної статуї сидячої жінки, яка підіймалася до самої стелі храму. Біля ніг статуї горів світильник, кидаючи багряні відблиски на кам’яну підлогу.

      Дівчина схопила Святослава за руку, затягнула в невелике приміщення, де панував повний морок, і стала на коліна, змусивши його зробити те саме.

      Він не розумів спочатку, що вона хотіла, лише чув, як з її вуст зривалися майже нечутні слова…

      Що вона говорила? Хто знає? Може, молилася своєму невідомому божеству?

      Святослав усміхнувся. Скрізь одне й те саме!.. Погодження своїх дій з примарою, якої нема! Хіба є що-небудь вище або значиміше Розуму, святого і непереможного людського розуму? Аби тільки правильним шляхом він пішов!

      А він — Святослав — правильним шляхом іде? Де він тепер? Що з ним?

      Фантастичність становища, дівчина-жриця, що поряд з ним бурмотіла свої молитви, переплутали всі думки Святослава…

      І здається йому, що він не в чужому світі, а десь на Землі і поряд з ним… хто ж це? Ах, Мері! Мері! Люба Мері, яка так багато зробила для мене! Ти віддала мені всю душу і серце! А я тобі? Тільки муку і безкінечну тугу!..

      Е, ні! Не тільки це! Ось біля тебе я бачу дитину… Це ж син! Мій син! З докором і любов’ю очі Мері заглянули прямо в душу Святослава, син простягнув худенькі руки, кличе батька… і знову тьма… Даремно все!.. Вороття нема. Позад нього перед ним — зоряні пустелі, що перетинають йому шлях до вороття, а йому залишається тільки безумна мрія! Ось вона — дівчина під білим покривалом!..

      А дівчина встала, швидко вивела його знову надвір, до юрби, яка до цього часу непорушно лежала на площі… її очі горіли натхненням. Вона вказала на Святослава, потім на себе, потім на небо, зробила рукою коло, мов об’єднуючи щось. Святослав зрозумів, що тепер вони єдині, і радісно закивав головою. І ось у нього з’явилася божевільна думка — з цією дівчиною вилетіти в простір і досягнути там надпроменевих швидкостей, щоб удвох з коханою відчути блаженство іншого Буття…

Пошук на сайті: