Олесь Бердник - Зоряний корсар (сторінка 14)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.docx)Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.docx446 Кб4477
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.fb2)Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.fb21227 Кб4814
      УР піднявся до керівної каюти, обережно переклав експонати з контейнерів до спеціальної шафи. Потім спустився ліфтом униз, щоб дочекатися юнаків. Він виглянув із шлюзу, окинув поглядом шлях до вежі. Ікса й Ігрека не було. Робот стурбувався. Він вивів левітатор із шлюзу, піднявся в повітря, майнув понад протоптаною стежечкою до конічної вежі. Біля гаю різко зупинився: він побачив місце нападу — розкидане каміння, шмаття вбрання, обривки біофільтра.

      — Попередження УРа було справедливе, — докірливо сказав робот. — Чому вони не послухалися вірного друга? Це такі самі потвори, які першого дня напали на УРа.

      У глибинах мозку робота виник наказ: зволікати не можна! Він увімкнув усі рецептори-аналізатори, особливо загострив чутливість приймача запаху і біорадіації. Локатор визначив напрямок — захід. УР підняв левітатор у повітря, увімкнув поле на повну потугу. Острів залишався позаду, внизу клекотіли пінисті хвилі океану. Певно, потвори понесли бранців на континент. Аби лише вони не встигли знищити юнаків. А УР зможе порахуватися з нападниками!

      Аналізатори показували, що запах юнаків посилюється, локалізується в точному напрямку. Значить, УР наздоганяє напасників. Незабаром удалині з’явилися обриси берега. Червоніли широкі піщані мілини, на них накочувався білогривий прибій. А далі майоріли, скільки сягне око, блакитно-зелені степи, всіяні квітами найрозмаїтіших барв. Ті цятки-барви мерехтіли, спліталися в дивні візерунки, перелітали з місця на місце.

      Над піщаними дюнами УР наздогнав хижаків. Вони кружляли в повітрі, оточені міріадами мініатюрних квітів. Напасники не могли вирватися з того феєричного кільця і поволі опускалися на берег. Ось вони впади на грунт і, судорожно здригаючись, завмерли. Тіла юнаків непорушно лежали поруч. УР метнувся до них, зупинив левітатор, загрузаючи в піску, підбіг до потвор, тримаючи перед собою дезінтегратор. Хмара квітів кружляла над роботом, чулася тривожна мелодія.

      УР схилився над юнаками. Вбрання Ікса й Ігрека було пошматоване, на руках та обличчі виднілися синці, очі заплющені. Серця билися повільно, аритмічно — певно, потвори пошкодили внутрішні органи. Негайно до корабля, там біороботи допоможуть відновити нормальне функціонування їхніх тіл.

      Робот переніс юнаків на левітатор. Перевантажений пристрій ледве піднявся в повітря. Якийсь час хмара квітів летіла слідом, потім вернулася назад. УР здивовано, але з повагою думав про них. Такі мініатюрні, тендітні, а зуміли подолати могутніх хижаків. Цікаво, якою силою вони нейтралізували їх?

      Цілком нове явище для науки Землі: літаюча, рухлива флора. Певно, можуть бути й мислячі квіти та рослини. Непогано б встановити контакт, але те під силу тільки людям.

      УР без перешкод долетів до космокрейсера, заніс вихованців до палати. Терміново викликав біопомічників-медиків, які проаналізували стан пацієнтів. Діагноз був невтішний: травма сердець, легень, глибоке отруєння центральної нервової системи, локальний параліч кінцівок. Рекомендація: спокій, електромасаж, лікування запахом, мелодією, біоактивізатори — внутрішньо.

      УР виконав усе, що вирішили роботи-медики, але покращення не наступило. Певно, отрута була специфічна, і дія її залишалась невідомою для програмованої медицини, яку засвоїли біопомічники на Землі.

      УР непокоївся: що діяти? Як зберегти життя юнаків? Він відчував, що в його свідомості, крім імпульсу програмованої тривоги, пульсує болісна хвиля нез’ясованого змісту. Вона була непотрібна для робота, неприємна, але він не хотів позбавитися тієї хвилі. Крім болю, вона несла щось солодко-щемливе. Те відчуття говорило, що УРу нема для чого функціонувати, якщо помруть вони, його вихованці.

      Вранці наступного дня контрольні аналізатори зовнішнього огляду сигналізували про небезпеку. УР увімкнув екрани. В повітрі довкола корабля кружляли сотні квітів. Окрім мініатюрних істот, яких робот бачив на континенті, було кілька великих створінь з райдужними гігантськими пелюстками.

      УР, трохи повагавшись, спустився вниз, вийшов назовні. До нього, тріпочучи крилами-пелюстками, наблизилися три квітки. Від них линула гармонійна мелодія. Між золотавими тичинками виднівся дзеркальний екран, на якому пливли чіткі зображення. УР побачив чорних літаючих потвор, Ікса й Ігрека, самого себе на березі океану. Потім бліді, непорушні обличчя вихованців. До їх вуст наближається рука з блакитною чашечкою, вливає рідину до рота. Потім зображення згасло, і тоненька стеблина-рука однієї з квіток подала УРу блакитну чашечку, на дні якої переливалася велика крапля сріблясто-чорного кольору.

      “Вони пропонують ліки, — збагнув робот. — Безсумнівно, їм можна довіритись. Вони знають отруту чорних напасників і мають антиотруту. УР з вдячністю прийме подарунок”.

      УР узяв чашечку, повернувся до шлюзу. Квітки покружляли над кораблем і майнули до океану. Робот піднімався ліфтом вгору і намагався осмислити одержану інформацію. Він зустрів істот, які спілкувалися двома способами — слуховим і зоровим. І великі квіти, які принесли ліки, безсумнівно, мислячі істоти. Ото буде радість для юнаків, коли вони опритомніють!

      УР розділив рідину на дві краплі, влив обом вихованцям до рота. Не минуло й хвилини, як обличчя Ікса та Ігрека порожевіли, затріпотіли вії, дихання стало глибшим. А надвечір юнаки отямилися — усміхнені, веселі, здорові, ніби з ними нічого й не сталося…

      — Чому ми в палаті? — здивовано вигукнув Ікс, оглядаючи ізолятор.

      — Що з нами сталося? — занепокоєно мовив Ігрек. — Щось наче згадується, мариться. Якісь потвори, біль у грудях, а потім — темна яма. Чи нам приверзлося, Урчику? Чому ти мовчиш?

      — Сталося б непоправне, — сказав УР. — Якби не квіти, вас би не було.

      — Які квіти? — запитав Ігрек.

      — Тутешні істоти.

      УР розповів юнакам усе, що з ними сталося. Вони клялися і запевняли наставника, що більше ніколи не знехтують його порадами.

      — Нам треба знову полетіти до квітів. Це ж контакт з цілком іншим напрямком еволюції, — сказав Ікс. — Ми повинні знати про них якнайбільше.

      — Заждіть, — заспокоїв їх УР. — Ми ще не розшифрували матеріали, знайдені у вежі. Невже ви не розумієте, що мислячі істоти знічев’я не стануть будувати спеціальну станцію на чужій планеті. Я певен, що в записах знайдемо щось важливе.

      Юнаки згодилися з УРом. Потяглися дні, присвячені аналізу інопланетних експонатів. Квантовий мозок космокрейсера працював невпинно, перебираючи мільйони варіантів розшифрування. На четвертий день вранці за відносним часом корабля рішення було знайдене. Трансформоване через інвертор, на земному стереоекрані з’явилося динамічне зображення чужого фільму. Юнаки й УР побачили постать тендітної стрункої дівчини цілком земного типу. За нею мерехтіли на темному тлі зоряні візерунки, на обрії вставала ніжно-блакитна заграва. Дівчина промовляла до Всесвіту, її очі дивилися у безмір.

      —Увімкни агрегати пам’яті, — сказав Ігрек.

      УР виконав його наказ.

      — Люди безконечності, — тихо промовляла дівчина, і її великі очі без зіниць проникали глибоко в душу юнаків. — Мислячі брати, розсіяні в зоряному саду Великої Матері! Вам, шукачам істини, вам, мандрівникам невимірності, вам, мужнім творцям і войовникам із силами хаосу, наше вітання — щире вітання від мислячих істот зірки Блакитна Пелюстка (галактичні координати в динамічному вимірі метачасової математики подаються в кінці передачі).

      Ми — космонавти Всепланетного Центру, члени Товариства Останніх Воїнів, виконуємо волю товариства. Можливо, більше ніхто не озветься із-за тугого психокільця, яке огортає нашу нещасну планету. Слухайте розповідь про трагедію нашого світу і намагайтесь збагнути її суть.

      Тисячоліття тому на планеті, яка зветься Аода, тобто Велика Годувальниця, мислячі істоти, наші предки, оволоділи потужною енергетикою атомного ядра, а також процесами анігіляції. Вчені відкрили таємницю зеленого листка і синтезу речовин, стало непотрібне землеробство, садівництво. Численні автомати замінили працю людей. Філософи, соціологи, вчені-гуманісти попереджали мислячих істот про небезпеку суцільної технізації планети, але інерція суспільного розвитку була нездоланна.

      Так виникла паразитарна еволюція. Ми не встигли підняти інтелектуально-духовний рівень жителів планети, щоб вони могли збагнути істинні цінності буття. Перемогла прагматична програма насичення і примітивної насолоди. Так триває донині. Ми ще мандруємо між планетами, досліджуємо зірки, конструюємо кораблі та розмаїті пристрої. Але наш розум утратив імпульс пошуку смислу буття. Ми його не маємо. Еволюція в антиеволюційному тупику, в деградуючій круговерті. Покоління мислячих істот вироджуються, на планеті панують вихори злочинності, безнадії, апатії.

      Люди безконечності! Прислухайтеся до нашого слова. І якщо ви знайшли в своєму світі ясну дорогу до нескінченного саморозкриття, якщо ви подолали бар’єр егоцентризму і самопоїдання, — прийдіть на допомогу! Наша хвороба — це хвороба кожної еволюції, яка не зуміє пройти вузенькою стежечкою між насиченням і віддачею, між необхідністю і свободою! Мене скоро не буде, далекі брати, але голос мій летітиме у нескінченність. Ми чекаємо! Ми чекаємо!

      Потім пішли символи галактичних координат. Картини планетарного життя. Ігрек вимкнув проектор і спантеличено запитав:

      — Що це означає?

      — Те, що ти чув, — похмуро сказав Ікс.

      — Дивне прохання, — знизав плечима Ігрек. — Все в них є: атомна енергетика, синтезатори, космічні польоти, а вони закликають: допоможіть!

      — Чим же ми зможемо їм допомогти?

      — Це парадоксальне завдання, — втрутився УР. — Саме таке, що під силу лише людині. Я відчуваю, що ті мислячі істоти дуже механізували себе, тобто втратили свій основний привілей — привілей вічного пошуку. Вони задовольнилися звуженим критерієм існування.

      — Якщо вони це розуміють, чому не вийдуть з порочного кола? — здивовано вигукнув Ікс.

      — Мабуть, це розуміли тільки ті, Останні Воїни, — сказав Ігрек. — Але чомусь вони не могли переконати інших. Потрібні додаткові матеріали.

      — Однаково ми безсилі, — зітхнув Ікс. — Треба, щоб тією справою зацікавилися вчені Землі.

      — Навіть одна людина може зробити багато, — озвався УР. — Дуже багато.

      Юнаки глянули на нього.

      — Невже твій аналітичний центр вважає, що чужій еволюції може бути корисне втручання двох–трьох істот?

      — Мій аналітичний центр заперечує це, — спокійно відповів УР. — Але щось в мені запевняє, що таке втручання може бути вирішальне. Я мав нагоду переконатися в цьому. Любов… ви вже знаєте про це поняття…

      — Любов? Що ти хочеш сказати? Що таке любов для тебе?

      УР продекламував:

Слухай, шукачу, ясні світанки

Зміняться вихором суму і горя.

Хто допоможе здолати безодні?

Хто всіх потвор переборе?

Поклик любові! Зброя любові!

З нею ви підете в зоряні весни.

Лиш для нікчеми це слово порожнє,

А для героя — то громи небесні!

      — Цікаво, хто це створив? — запитав Ікс.

      — Твоя мати, — відповів УР. — Це я чув від неї. Хлопці помовчали, дивлячись один на одного. Потім озвався Ігрек:

      — Я не маю якогось певного рішення. Моя думка така: спробувати налагодити контакт з істотами-квітами, а потім — старт.

      — Я підтримую, — сказав Ікс.

      — Згоден, — повільно проказав УР, але звичної бадьорості не було в його словах.

      Юнаки разом з УРом приготували потужний левітатор, захищений пульсуючим магнітно-квантовим полем, і вилетіли в напрямку великого континенту — на захід. На небі не видно було й хмаринки, океан ледь помітно колихався, темно-фіолетові води мали зловісний вигляд.

Пошук на сайті: