Олесь Бердник - Зоряний корсар (сторінка 42)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.docx)Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.docx446 Кб4486
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.fb2)Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.fb21227 Кб4825
      За першим етапом почався другий, найголовніший. Аерас розпочав серію експериментів. Умови були ідеальні. Космічна порожнеча, слабке тяжіння, відсутність людських вібрацій, чиста ноосфера, не засмічена традиційними інерційними нагромадженнями суспільної психіки. Успіхи прийшли разючі: ми повторили досягнення вчителя. І навіть перевершили їх. Старим пілотам було важче, вони рухалися повільніше, а ми з юнаками мінялися невпинно. Це була лавина мутацій. Дивовижне відчуття своєї всемогутності. Не так усе просто було, як ти можеш подумати, Гледіс. З болем і стражданням відкидали ми шкарлупу минулого. Людям важко позбутися навіть якоїсь ідіотської звички — наркотиків, алкоголю чи гурманства. А тут йшлося про відмову від цілого частоколу законів, що вважалися непорушними. В результаті тренувань ми повністю перейшли на космічну енергетику обміну — Блакитне Світило давало нам необхідне живлення й силу. Внутрішні органи пластично мінялися, відмирали зайві тракти, модифікувалися основні органи, виникали нові. Все це фіксували аналітичні прилади медичного центру корабля. Та й без приладів ми відчували, що стаємо цілком іншими істотами, ніж люди Орани. Проте ми не заради себе пішли на важке випробування. Нам хотілося вивести рідну планету на новий еволюційний шлях. І ми поклялися досягти цього.

      Тим часом продовжувалася зовнішня практична робота. Кібери допомогли нам сконструювати нових механтропів для важкої праці. Матеріалу на астероїді було досить. У грунті планетки почав виникати житловий центр, — ми розраховували на нових поселенців.

      Оволодіння новими енергіями дало нам деякі пристрої,, які робили нас невразливими до нападу зовні. Тоді ми вирішили діяти відкрито. Кілька космічних експедицій наш крейсер перейняв і завернув до астероїда Свободи.

      — Навіщо? — Уперше озвалася Гледіс, отямившись від дивовижної розповіді.

      — Треба було вступити в двобій з волею тих лідерів Орани, які повели планету по інволюційному шляху, — відповів Корсар. — Потрібні були люди, нові дослідники, помічники. Ми повинні були створити альтернативну еволюцію, яка б дала новий взірець для наслідування. Ми знали, що планета оголосила нас поза законом. Це пусте! Ми самі стали поза законом колишнього існування.

      Ми стежили за життям планети. Бачили, що Кареос впевнено здійснює свої ідеї. Він швидко ліквідував роз’єднання народів і рас, побудував сотні фабрик біосинтезу, дав людям необмежене дозвілля і можливості стихійної насолоди. Його підносили, любили, вітали. Він був реальним втіленням вождя древніх релігійних пророкувань: дав мир, спокій, насичення.

      — Я теж так думала, — тихо озвалася Гледіс.

      — Не дивно. Вплив його гіпнозу неосяжний. Він розумний і сильний. Крім того, він виконав обіцянки, які колись так щедро сіяв перед народами світу. Проте ми дивилися далі, в грядущі цикли історії. Бачили неминучі катаклізми, коли безмірна потенція духу ввійде в протиріччя з усталеними формами життя, з обмеженою формою вияву. Кареос був прихильником спокою. Орані ж треба було повстанця!

      Ми досягли прекрасних результатів. Кареос вже не може ігнорувати існування астероїда Свободи. Він заборонив навіть згадувати Зоряного Корсара, він — я знаю — хоче знищити наш світ, але воля Космічного Права непорушна: новий світ створено, і він уже безсмертний.

      — І я… — Гледіс опустила голову, в її голосі чулося ридання. — Я могла бути руйнатором мрії. Як це жахливо!

      — Протиріччя буття, — просто сказав Корсар, з любов’ю дивлячись в очі дівчині. — Дух часто неспроможний розрізнити суті тої чи іншої енергії. Тепер ти збагнеш, що Кареос казав неправду про мене? Що я не прагну завоювати планету, щоб стати Правителем?

      — Так, — палко мовила дівчина. — І ось моя рука. Віднині я з тобою, з Аерасом, з братами Свободи!

      Горіор довго мовчав, зворушений її поривом. Потім, дивно усміхаючись, запитав:

      — Твоє рішення вільне?

      — Так!

      — Ти ще подумаєш, о Гледіс! Від цього залежить дуже багато!

      — Про що ти, Горіоре?

      — Скажу пізніше. Не можна силоміць розкривати пуп’янок квітки. Я хочу, щоб на тебе глянув учитель.

      — Аерас?

      — Він.

      — Мені страшно.

      — Чому?

      — Він мудрий і безжальний. Він побачить всю мою душу, розкриє найпотаємніше.

      — А хіба в тебе є що ховати від друзів?

      — Ні. Але… там є багато нікчемного.

      — Тим краще. Ти позбавишся його. Ховати сміття навіть у звичайному житлі — це ознака елементарної некультурності. Вчителю, ми чекаємо.

      Посеред приміщення спалахнув малиновий ореол. За ним з’явилися форми людини. Гледіс упізнала Аераса — сивого космонавта, який вперше з’явився на екранах космокрейсера “Ара”. Він ласкаво усміхнувся, торкнувся рукою чола враженої дівчини.

      — Ти їй усе розповів? — запитав він Корсара.

      — Все.

      — Ти хочеш показати їй новий обрій?

      — Хочу, вчителю, — з надією сказав Горіор.

      — Розумію твоє бажання. Та треба пам’ятати про сплетіння сердечних зв’язків. Вони найміцніші. Де гарантія, що вона зуміє розірвати павутину минулого?

      — Я вірю.

      — Цього мало, коли справа стосується свободи волі іншої істоти. Ми можемо покладатися лише на власне рішення. Проте зажди…

      Гледіс слухала дивну розмову Аераса з Корсаром, нічого не розуміючи. Старий вчитель схилився над нею, зазирнув у її очі. Вона відчула легке запаморочення, біль у серці. Потім тепла хвиля прокотилася в грудях, охопила все тіло. Вона похитнулася. Горіор підтримав її. Дівчина почула тихий голос учителя:

      — Вона щира й чиста. Покажи їй новий обрій. Але не поспішай переступати останній поріг. Це велика відповідальність. Не лише для себе ти йдеш на подвиг. Для всього космосу.

      — Я знаю, учителю!

      — Тоді йди. Але ще раз застерігаю: свобода волі! Голос Аераса затих. Гледіс отямилася. Вона сиділа в кріслі, проти неї стояв Корсар зосереджений, серйозний.

      — Де учитель? — прошепотіла дівчина.

      — Вій покинув нас.

      — Про який новий обрій ти розмовляв з ним?

      — Я покажу тобі його, дівчино. Вставай! Спочатку ти поглянеш на астероїд Свободи, а потім…

      — А потім що?

      — Це можна лише відчути. Вийдемо звідси.

      Він узяв її за руку. Гледіс відчула жар в усьому тілі. Вони вийшли з приміщення. Перед ними відкрилося райдужне сплетіння квітів і дерев. Дихнуло прохолодне, насичене ніжними запахами повітря. Горіор ласкаво глянув на неї.

      — Хочеш полетіти?

      — Хочу. Тільки на чому?

      — Просто так. Тримайся за мене.

      Вона схопилася за його плече, скрикнула від несподіванки. Квіти, дерева попливли вниз.

      — Я боюся! — крикнула Гледіс.

      — Хто хоче безсмертя, той повинен відкинути страх, — засміявся Горіор. — Чого боятися вічному?

      — Я ще не вічна!

      — Ти станеш такою! — Владно сказав Горіор, міцно пригортаючи дівчину до себе. — Дивись! Дивися на наш чудесний притулок. Тут живуть тисячі безстрашних, які бажають розірвати кайдани обмеженого буття!

      У блакитній млі бовваніли легкі будівлі, мерехтіли басейни-озера, де-не-де в просторі пролітали постаті людей, а в центрі гігантської сфери сяяло штучне світило.

      — Тут гарно, — озвався Корсар. — Але я хочу тобі показати те, чого ще не бачив жодний з моїх сподвижників.

      — Чому ж мені? — здивувалася Гледіс, з острахом поглядаючи вниз.

      — Збагнеш сама, — зітхнув Горіор. — Якщо збагнеш. Тримайся добре. Не випускай моєї руки, бо інакше — смерть!

      Не встигла дівчина запитати, злякатися, як вони опинилися на поверхні астероїда. Навколо тиша і непроглядна чорнота космосу, засіяна зорями. На близенькому обрії сліпуче сяяло Блакитне Світило Ара, похмуро громадилися зубці базальтових скель.

      — Тут нема повітря, — жахнулася дівчина. — Як я дихаю?

      — Ти дихаєш мною, — весело відповів Горіор. — Не бійся, моя енергія захистить тебе від вакууму. Мені порожнеча не страшна, а ти — в енергопанцирі.

      Дівчина, трохи заспокоївшись, помітила, що її оточує імлистий ореол, на поверхні якого відбувається кипіння. Корсар схвально кивнув, його ясно-синє волосся замерехтіло в сонячних променях.

      — Ти швидко звикаєш до незвичайного. Ти справжня подруга Корсара.

      — Подруга, — прошепотіла Гледіс, і голос її затремтів.

      — Бути всюдисущим — ось мета людини. Не носити скафандра, не створювати штучного мікроклімату, а бути господарем неосяжності. Ти теж станеш такою, як ми. А тепер поглянь на космічне безмежжя!

      Гледіс окинула поглядом космічний простір. Кулясті туманності, червоні гіганти, блакитні далекі світила відбилися в її натхненних очах. Вона запитливо глянула на Корсара.

      — Величний обрій, невимірні відстані тримірного космосу, — сказав він. — Але чи відчуваєш ти, яка статика, яка непорушність панує в нашому світі? Зірки, планети мчать з велетенськими швидкостями — сотні, тисячі мі за мить, а нам здається, що вони непорушні, мертві, прикуті до небесної сфери. І так все, все в тримірності, у кайданах часу й простору. Чи помічала ти коли-небудь муки природи, яка намагається звільнитися від міри, числа і ваги?

      — Я інтуїтивно відчувала це, — зітхнула Гледіс. — Мені дерева здавалися стовпами вогню, закутого в кору, листя, квіти, їм хочеться вибухнути, а вони приречені повільно розривати плоть матерії, щоб виявити свою суть.

      — Прекрасно! — скрикнув Корсар. — Саме це я й хотів сказати. Колись ми з учителем зробили прискорені фільми розвитку рослин. Ми побачили вогняний вибух! Все живе — Це факел вогню! Лише простір і час роблять їх статичними і оформляють у грубі вияви! Треба розірвати координати сприйняття. Ходімо! Ти побачиш!

      Яскравий промінь засліпив Гледіс. Майже невидима чорно-фіолетова блискавиця розітнула космос, змела зірки і туманності. Зникло відчуття тіла. Радісний жах і тривога заповнили єство дівчини. Вниз, у безвість, покотилися хвилі хаосу — темного, безликого; розпадалися, танули в невимірності. А над ними пломеніли стовпи урочисто-ніжного проміння в невимовно гармонійних поєднаннях, малюючи обриси небаченого світу.

      Гледіс глянула на Горіора. Обличчя його мінилося, очі мерехтіли безліччю кольорів. Зникло вбрання, обриси тіла — все було калейдоскопом вогню, багатоликим полум’ям.

      — Невже і я така? — вражено запитала дівчина.

      — Ти прекрасна! — почулася відповідь. — Але ми стоїмо лише на порозі ноосфери. Ми ще чужі новому світові. Ще тримірні, а треба стати безмірними!

      — Невже тут є життя?

Пошук на сайті: