Олесь Бердник - Камертон Дажбога (сторінка 24)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.docx)Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.docx260 Кб2771
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.fb2)Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.fb2690 Кб2892
      — Суть хіба в масштабах? Які можуть бути “масштаби” в Надмірності? Великість чи малість тчуться у дзеркалах мари, ілюзії. Давай поміркуємо про те, що ти згадав. Про ідею “примату”, “першості” людини. Це дозволить тобі краще збагнути стежку до оволодіння стрибками з орбіти на орбіту атома Світобудови.

      — О Папірусе! Я починаю розуміти.

      — Зажди. Скажеш “гоп”, як перескочиш! Здається, так гумористично кажуть у твоїх земляків? Чудовий афоризм! Там, де мене сформували, в Системі Ара, поняття “гоп” відсутнє. А жаль! Слухай же… Що сформувало Людину Мислячу? Спробуй сформулювати коротко, в одній фразі.

      — Гм. Якщо коротко, то вся сукупність сил Всесвіту — Макрокосмосу і Мікрокосмосу. Власне, це говорили ще древні елліни: все сотворено любов’ю Геї та Урана, Землі й Неба.

      — Гарно мислиш. Ти ще повернешся до проблеми Урана як животворящої сили Буття. В ній рішення суті прориву.

      — Он як! Поясни.

      — Подумаєш на самоті. Маємо завершити роздуми про примат Людини. Ти сказав, що вона зачата і вирощена синтезом усіх космічних потенцій. І це — правда. А відтак — Людина має (повинна мати) ключі від цих сил, тримає в руках важелі планетарного і метагалактичного впливу. Запитую далі: в єдиному потоці Біосфери що є визначальною життєдайною силою? Найближчою до Людини?

      — Я певен, що флора, рослинний світ.

      — Безумовно. Тоді й ідея “примату” має розглядатися вельми обережно. Бо якщо “лідерство” — то для чого, навіщо? Хіба лише для самого “лідера”? Для його насичення та амбіції? Чи можливо, щоб Космос — Уранічне Дивоколо, творячи Людину, ждав, щоб вона знехтувала такі могутні життєдайні фундаменти, як флора, фауна, замінивши їх штучними (штучна їжа, штучне вбрання тощо)?

      — Я зрозумів тебе, Папірусе. Очевидно, саморозкриття космічних потенцій повинне йти в напрямку сублімації, одухотворення, Преображення всього сущого, а не самозбереження Людини ціною деградації інших стихій та сил.

      — Ти знову мислиш, як Горикорінь — твій першотип із Системи Ара. Спробуємо уявити образно. Лідер блискавиці прориває канал для небесного вогню, в цьому розряді об’єднуються Земля й Небо. Так і Людина — лідер життя, прокладаючи космічні шляхи, робить це для того, щоб зелена блискавиця Біосфери, дух квітки могли об’єднати розділені часом і простором світи спільною ниткою Матері Природи. Хіба є завдання величніше, аніж допомогти Матері в цій праці — сотворити вселенський Едем і доглядати його? Хіба таке завдання не синтезує в собі всі можливі потенції і задуми?

      — Ти вже мені показував колись, Папірусе, Планету Квітів, я пам’ятаю їхню апологію краси і всеоб’єднання. Проте невже вселенський Розум — лише апологет Квітки?

      — Тобі страшно стати чиїмсь апологетом? — Іронічно запитав Чорний Папірус. — Спробуй знайти в квітах ущербність, злочинність, шкідливість. Навіть звірі (і птахи, й риби) своїми статевими, святковими барвами наслідують квітам. Можна сформулювати закон квітки, при здійсненні якого звір сублімується в квітку, тобто — стає високодуховною Людиною.

      — Який же це закон?

      — Закон всевіддавання. Закон краси. Закон мовчання. Закон всеохопності. Закон жертовності. Закон любові. Закон довершеності.

      — О, ти наділяєш квітку атрибутами Абсолюта?

      — А раптом флора і є Абсолют?

      — Тобто — Бог? Вітець Небесний?

      — Ти сам промовив древнє слово вітець, тобто — віта, життя. Пращури, безумовно, знали про втаємничену суть Зеленого Дива планети. Проте це — один бік проблеми. Спробую висловити протилежну думку. А ти зумій об’єднати ці антиномії, або відкинь і те й інше.

      — Про що ти?

      — Слухай. Упродовж віків, окрім апологічної думки про флору, виникала й протилежна, антагоністична.

      — Ти згадуєш про Драконоборців? Про фітофобів?

      — Так.

      — Я чув. Читав про них.

      — Нагадую їхню концепцію. Флору, рослинний світ вони звуть Зеленим Драконом. Він у сукупності володіє колосальним правічним розумом (інтелектом), моделює будь-який психостан, проникає в найглибші лабіринти людських душ. Тим більше що саме він тче наші життєві тканини, м’язи, нейрони, шкіру, серце, легені, внутрішні органи. Ми лікуємося його квітами, корінням, листям, п’ємо його розчини. Вино з нього, харчі з нього, тілесна тканина тваринного живлення — з нього, мед з нього, запахи з нього. При народженні — квіти. При смерті — квіти. Весілля, кохання, вишивки, орнаменти, естетичні критерії, поетичні образи, сільське господарство, краєвидне оточення — всюди квіти, їхній гіпнотичний погляд. Квіти заворожують нас з правіку. Хто скаже, яка глибина такої естетичної одержимості?

      — Безумовно, в цій страшній думці є якийсь зловісний сенс. Проте яка мета Зеленого Дракона?

      — Скажімо, він прагне розсіяння, як і всяке життя. Космічна епоха — його ініціатива. Це видно по тому, що шлях до неї — жорстокий і безжальний: війни, зло, вимушене озброєння, техноген, якого людині не потрібно.

      — Хіба квітка потребує такого жаху? Адже вона сама гине під пресом техногену.

      — У цьому й хитрість Дракона. Він ховається за машкару парадоксу. Людина — підманута Духоістота з Едему, де вона була раніше. Потім, приваблена блискітками Зеленого Дракона, впала на Землю й обросла плоттю. Піднятися можна, лише збагнувши правду і повністю відмовившись від дарунків Дракона — їжа, плоть, обманні ідеали естетики. Десь у правдивості ваші предки знали істину, склавши казку про Кощія Безсмертного. Кощій, який викрадає дів людських (тобто експлуатує ваші генотипи), — є Кошієм, Кущієм, Древодраконом, у якого замість однієї голови виростають десятки, сотні. Смерть Кощія — в яйці, яйце в зайці, в качці, в скрині, що під дубом. Вся ієрархія Життя, а всередині — яйце-ген. Хто може здолати Кощія? Згадуєш? Іван-дурник, тобто людина, позбавлена стереотипів мислення, а з ним — Булат-молодець. Булат — сталь, символ технології, науки, гострого пізнання. Ось тобі інформація древніх для роздуму.

      — Страшні твої антитези. Як їх об’єднати?

      — Думай. Лише безжальне зривання всіх елегійних покривал допоможе віднайти правду. А може, й правда — двосічна, як Меч Логоса, котрий сидить на білому коні Апокаліптичного Вершника?

      Химерна розмова з Чорним Папірусом кинула мене у вихор тяжких роздумів. Якось несподівано я почав розуміти причину фіаско свого експерименту з часом… та й взагалі причини гносеологічного абсурду віків. Ми завжди потрапляли у заздалегідь підготовлені пастки інтелекту. Творець мозкового комп’ютера Аріман-Люцифер так сформував його алгоритми, що ми вічно ганяємося за власним хвостом, як окультний змій древніх герметиків. Сьогодні вночі мені приснився своєрідний закон багаття, який багато чого пояснює. Я записав деякі тези. Ось вони:

      Розпалене багаття кличе вогняні душі, але до нього насамперед лине найшаленіша пітьма, як, наприклад, нічні метелики до ліхтаря.

      Коли полум’я згасає — що залишається на тому місці?

      Скопище лютого мороку, чорних метеликів, войовничої пітьми… тобто — зола Духу.

      Тому нові шукачі повинні розпалювати на новому місці.

      Майже банальний закон. Але це правило багаття ігнорується майже всіма шукачами правди. Нам жаль, нам страшно покидати ті вмістилища, де колись наші серця й розуми утверджували Древо Істини… і ми знову оживотворюємо вогнища, де запанували вороги. Це те, що казав Христос: “Коли побачите мерзоту запустіння, пануючу на місці святому…”

      Матінко! Здається, я починаю звільняти свою Першосуть від павутини псевдонауки. Треба хутчіше одужувати, кликати співробітників. Бо хто скаже, чи діждуться мене Космократори в Лабіринті Хроноса?

      Сон втікає. Тяма клекоче ураганами осмислень.

      Знову думаю про фундамент майбутніх досліджень. Досить працювати й мислити методом “тику”. Так можна уподібнитися мавпам, які, безладно тикаючи пальцями в клавіатуру друкарської машинки, сподіваються “випадково” створити геніальну поему чи роман. Треба мати чіткий ментальний орієнтир. Всесвіт — це своєрідний континуальний матеріал: якщо відсутнє знання про його характеристики (саме фундаментальне знання), то марні всі наші заміри і мрії. Можуть бути окремі вражаючі “досягнення” (політ до інших планет, створення ядерної топки чи бомби, формування швидкодіючих обчислювальних пристроїв, генноінженерні експерименти), але вони хутко вичерпують своє призначення, стають тривіальними або навіть шкідливими, а “наука” й далі морочиться з інерцією впливу, породженого цими “відкриттями”. Наприклад, теорія відносності. Постулат про обмеження швидкості світла, а отже — обмеження швидкості розповсюдження причинності. Теоретики в напівсні приймають абсурдні концепції, забуваючи трішечки поворушити мізками: як може існувати безмежний Всесвіт з конечною швидкістю Променя, який, власне, повинен об’єднувати складові частки Космосу в цілісність?

      Щось має бути в наявності, що “склеює” Світобудову в єдину оселю Буття. І це щось повинне мати миттєву швидкість. Бути всюдисущим. Це — характеристика Бога, Творця.

      Що ж володіє такою динамікою?

      У народній казці є запитання: що в світі найбистріше?

      Відповідь: мисль, думка.

      Пращури знали без зайвих “філософій” правду. Отже, знову й знову — проблема самосвідомості. Скоріше, проблема самоусвідомленого “Я”.

      Самоусвідомлення (поза всякими спекулятивними умовностями) — фундамент і основа Буття.

      Ха-ха! Раніше ідеологи-теоретики одразу начепили б на мене ярличок “соліпсиста”, “суб’єктивного ідеаліста”. Проте геть всі безкрилі філософствування. Має значення лише правда про світ, про буття. Хіба дарма Христос казав: “Пізнайте правду, і правда звільнить вас”?

      А ще далі — в глибині віків — прозвучала дивна заповідь: “Я — Господь Бог твій”. Як банально збагнули цю заповідь! Буцімто Хтось, котрого бачив Аврам чи Мойсей, сказав це про себе. Що нібито це Він — “Господь Бог” наш. Але ж сама логіка речення свідчить, що Людині однозначно стверджується: твоїм Богом і володарем є “Я” — самосвідомість, самототожність. Тоді ясним є подальший імператив: “Хай не буде в тебе інших богів”. “Не твори кумирів”. Бо все — в тобі, в твоєму “Я”. А хіба визначальна заповідь Христа інша? “Царство Небесне внутрі нас”. Тобто — в твоєму “Я” і Космос, і Бог.

      Чудово, чудово. Все лягає в єдиний ряд.

      Отже, дорогенький Сергію, ти маніпулював з піною Хро-носа. Правдива суть часу лишилася в глибині. Тому й катастрофа, невдача. Як хлопчисько, заліз в лабораторію Природи і почав тикати пальчиком у клавіші таємничого пульту.

      Жадаємо “пересунутися” з однієї місцини часу-простору в іншу, подолати “розділення”, відстані, масштаби. А що таке масштаб, що таке координати, величини, константи?

      Усе це визначається лише свідомістю.

      Що таке масштаб? Поза свідомістю? Квазари й метагалактики з їхніми вогняними вихорами — велетні чи пігмеї?

      Якщо відсутня свідомість — їх можна віднести до категорії фантомів: щось існує, але це щось є лише при наявності того, хто приймає це щось.

      Головний бій Всебуття — за свідомість. Боги, демони, володарі всіх рівнів — усі прагнуть оволодіти психоенергетикою свідомостей.

      Що таке Бог без свідомості віруючих? Що таке монарх без підданих? Що таке творець, письменник без читача, без глядача? Без тих, котрі поклоняються їм? Що таке учитель без учня?

Пошук на сайті: