Олесь Бердник - Камертон Дажбога (сторінка 26)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.docx)Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.docx260 Кб2766
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.fb2)Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.fb2690 Кб2885
      — Отже, всі інші “можливості” — у розпорядженні інших векторів Буття, які ви називаєте інтуїцією, інстинктом, мріями, снами, астралом, менталом, божественними сферами, підсвідомістю, суперсвідомістю… і так до безмежжя, залежно від рівня “знання”, а правильніше — сліпоти.

      — І все ж таки реальність є, вона функціонує, підкоряється певним закономірностям та константам.

      — Ти так гадаєш? Переглянь низку світоглядів останніх тисячоліть: плоска земля, земля на слонах, китах, геоцентрична система, геліоцентрична, Всесвіт, що твориться з вибуху Першоатома, релігійні догми про формування Світу Деміургом з нічого тощо. Яким же закономірностям підкоряється Всесвіт? Індуським, чи майя, чи міфічним, чи середньовічним, чи механістичним законам Лапласа — Ньютона, чи релятивістським схемам теорії відносності?

      — Згоден з твоєю іронією. Всесвіт існує на фундаменті втаємничених законів, ще невідомих людському розумові. Проте все ж таки закони є?!

      — Звідки це відомо?

      — З практики цивілізації.

      — Саме практика цивілізації (і не лише на Землі) доводить, що відсутнє те, що ви назвали законом.

      — Парадоксальна думка.

      — Ваше поняття про закони — значно парадоксальніше, аніж прийняття думки про їхню відсутність.

      — Дивно. Такі ідеї проповідував Зоряний Корсар та його учитель Аерас.

      — Чудово. Отже, вони звільнилися від деспоти великої Химери.

      — Що ж тоді керує Світобудовою, суспільствами, еволюціями?

      — Обрана “історична” чи “космоісторична” реальність “склеюється” чим завгодно: релігією, наукою, історією, забобонами, національними чи племінними традиціями, стихійними сплесками жадань тощо. “Клей” не має значення, колективна свідомість народів користується тим, який трапляється. Це може бути плюс, мінус, фашизм, комунізм, бандитська група, мафія, релігійний орден, поклоніння Богові, Сатані… аби тільки тримав купи учасників “реальності”.

      — Я зрозумів твою думку. Люди страхаються залишитися без певного “клею”. їм страшно самостійно вирішувати свої проблеми, навіть формулювати їх. Хай хтось творить стратегію й тактику, а ми — підтримаємо його. Тоді й відповідальність — його. Гм, гм… Чудово! Який же вихід? Як же тоді “розклеїти” учасників апендиксної “реальності”, як визволити істот, котрі потрапили в тупик?

      — Колективний вихід з космоісторичного тупика неможливий. Інерція узгодженого Всесвіту страшна. Адже його освятили всі сущі: від чутливих атомів — до гомо сапієнс, від амеб — до істот Духовних Сфер.

      — Ти вважаєш, що існування Всесвіту — це узгодженість всього сущого? Це — домовленість свідомостей протягом Вічності про певні правила гри?

      — Нарешті ти народив потрібну думку. Саме так.

      — І ця узгодженість правил гри всіх учасників космічної рулетки і є закон?

      — Так. Тоді ти повинен збагнути, що “вийти” з цієї вселенської в’язниці практично нема куди. Ти виходиш у порожнечу.

      — Але ж Зоряний Корсар вийшов? І його подруга. І їхні соратники.

      — А Світ дуже відчуває їхню свободу? Я певен, що вони самотні. Тому потрібен міст від поневоленого Буття — до самотнього. Майже до уявного.

      — Гаразд. Тоді давай помріємо. Колективний вихід марно готували. Отже…

      — Отже, потрібні мінімальні групи усвідомлення виходу. Саме — усвідомлення. Доки відсутня потреба виходу, доки вона не стала бичем свідомості, даремно нав’язувати соціуму парадоксальне рішення. Спробуй продовжити мою думку сам. Які мають бути перші кроки, щоб змінити алгоритм безвиході?

      — Я гадаю, що перше завдання — визначення фрагментів інших реальностей: у мріях, у сновидіннях, у відчуттях, у міфах, у спонтанних відкриттях учених, у священних заповітах, де можуть бути захоронені в труну містики парадоксальні рішення.

      — Правильно. А далі?

      — Добудова цих фрагментів. Гармонізація їх. Формування в свідомості — якнайповніше — нової реальності, що випливає з того чи іншого фрагменту.

      — Це те, що Бог Апокаліпсису говорить: “Се, творю все нове…”

      — Чудовий алгоритм. Тільки так. Все нове. Бо старі латки на новій тканині Буття — абсурдні й руйнівні. Таким чином, ти вивільняєш свідомість від влади апендиксної “реальності”. Ви оволодіваєте можливістю вільного переходу від реальності до реальності.

      — Прекрасно. Христос казав: “У Вітця Мого осель багато”.

      — Бачте, Землі давно подаровано визволяючі заповіти. Йдемо далі. Ви повинні шукати перехрестя, де зустрічаються інші реальності з цією — апендиксною. Це так звані точки вибору (як у казці: направо підеш, наліво підеш і т. д.), які не були реалізовані. Наприклад, була можливість сміливого вчинку, а ти — відступив: зустрів романтичну дівчину, покохав, а одружився з багатою або знаменитою; міг би вирушити в таємничу експедицію, а віддав перевагу кабінетній праці. Таких знехтуваних фрагментів — безліч.

      — Я зрозумів, Чорний Папірусе. Потрібна сильна енергетична група Воїнів Пізнання, узгодженість нових векторів, прийнятних для всіх учасників. Діяти лише те, що воліє свідомість, що прагне виходу. Недіяння на творення псевдо-реальності. Синтез енергоканалів у власному єстві й у Всесвіті. Оволодіння єдиним потоком Сили. А далі — через точки вибору (сингулярності) вихід до інших реальностей, тотожних з нами, тобто народження в повну свободу, в світ імпровізації.

***

      Група чекістів у військовій уніформі та кілька лікарів-психіатрів у халатах хутко оточили купку Космократорів, замкнули їх у тісне кільце. Офіцер, який на бігу люто матюкався і репетував, схопив Гореницю за руки, затряс його.

      — Де бокал, падло? Куди ти заховав його?

      — Який бокал, командире? — Здивовано скрикнув Горениця. — Про що ви питаєте?

      — Ти з мене дурня робиш? — Люто визвірився офіцер, замахуючись на хворого. — Я дивився в бінокль за вашою бандою і бачив…

      — Чому в бінокль? Яка банда? — Раптом втрутився Владисвіт, встаючи з лавочки. — Товаришу підполковнику, ви втручаєтеся в процес лікування, і я не дозволю…

      — А хто ти такий, щоб мені не дозволяти? — гаркнув офіцер, наливаючись гнівом. — Та я всіх вас…

      — Я керівник психіатричного центру республіки Гордій Безсмертний, — спокійно відповів Владисвіт. — Член Всеєвропейської Академії Психіатрії. Маю повноваження від Політбюро партії і Міністерства безпеки бути опікуном особливо цікавих випадків у лікарнях відповідного типу. Вас задовольняє така відповідь? Чи потрібне підтвердження від товариша Сталіна?

      На офіцера ніби вилили відро холодної води. Він миттю скис, розгублено оглянув своїх супутників.

      — Я… я отримав завдання, — забелькотів чекіст.

      — Від кого? — Суворо запитав Владисвіт, свердлячи його пильним поглядом.

      — Від високого начальства… мені звелено забрати бокал… чи келих… як тільки з нього почнуть пити хворі…

      — Дивно, — знизав плечима Владисвіт. — Вашому керівництву потрібен келих? Яким забавляються хворі?

      — Нам повернули келих, — зауважила Галя Курінна. — Сказали, що річ повністю належить нам.

      — Хто саме звелів вам захопити келих? — Вперто допитувався Владисвіт, намагаючись дивитися в очі офіцерові. Той крутив головою, бігав поглядом то по грозових хмарах, то по жовтіючих кронах дерев, проте безсилий був випручатися з гіпнотичного впливу психіатра.

      — Я… я… я не можу сказати…

      — І все-таки…

      — Мені заборонено…

      — Ким… заборонено?

      — Тим, хто велів узяти келих.

      — І куди ви його мали віддати?

      — У мене б його взяли.

      — Хто?

      — Хтось узяв би одразу, як тільки…

      — Як тільки…

      — Як тільки я вийшов би з лікарні.

      — Отже, не ваш начальник звелів таке? Чи, може, мені варто негайно зв’язатися з вищим керівництвом держбезпеки, щоб дізнатися…

      — Ні, ні, не треба, — зблід офіцер. — Можливо, я неправильно зрозумів своє завдання. Можливо, це наслідок перевтоми. Я прошу вас… забудьте прикрий інцидент. Займайтеся своїми хворими. Ми підемо. Всім іти за мною, — махнув рукою підполковник до підлеглих.

      — Гаразд, ідіть, — сказав Владисвіт. — А з велінням того, хто вам дав наказ, ми розберемося.

      — Справді? — засяяв чекіст. — Ви з ним знайомі?

      — Дуже давно, — іронічно озвався Владисвіт. — Багато віків тому.

      — Як? — розгубився офіцер. — Про кого ви? Я не розумію.

      — Я пожартував. Ви вільні. А про келих забудьте… його просто не було… Вам здалося…

      — Згоден. — Голос підполковника зів’яв, очі затуманилися сірою плівкою. — Справді, мені щось приверзлося. Будьте здорові, до побачення.

      — До побачення, — дружно сказали всі Космократори, усміхаючись приязно небажаним гостям. Чекісти і лікарі в халатах зніяковіло пошкандибали через прогулянковий майданчик до центрального корпусу. Коли вони відійшли на пристойну відстань, Горениця тихо, але з притиском сказав:

      — Ви зрозуміли, що сталося?

      — Так, — вихопилося у Галі-Громовиці. — Аріман знову не знайшов нічого ліпшого, як захопити келих з субстанцією невмирущості в критичну мить.

      — Отже, він знає про те, що сталося, — ствердив Владисвіт.

      — А тому не залишить нас у спокої, — додав Григір. — Мені ясно, що офіцер безпеки психологізований. Це — натуральний зомбі. Після того як Владисвіт його розрядив, він забув, для чого здійснив свою безглузду акцію.

      — Добре, це другорядна справа, — владно втрутився Горени-ця. — Нині головне — аналіз того, що відбулося в Троян-полі. Чи всі залишили своїх двійників там… у минулому? Громовиця?

      — Так. Я там, — ствердно мовила Галя. — Проте ще не ввійшла в плин свідомих подій. Я нещодавно народилася від дружини волхва Горислава. Мене нарекли ім’ям Світа.

      — Добре, добре, — вдоволено прошепотів Горениця, заплющивши очі, ніби прислухався до чогось далекого й нечутного, — дуже влучне попадання. Прямо в “десятку”, як кажуть стрільці.

      — Що це означає? Чому ти говориш так втаємничено?

Пошук на сайті: