Олесь Бердник - Камертон Дажбога (сторінка 7)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.docx)Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.docx260 Кб2771
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.fb2)Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.fb2690 Кб2892
      — Які ж факти ви нам пропонуєте? — Зловісно озвався генерал, дивлячись на хлопця крижаним поглядом.

      — Сам феномен нашої появи. Хіба для вас це не проблема?

      — Наші славні чекісти розв’язують такі проблеми за кілька годин, — їдко засміявся генерал, а вслід за ним захихотіли деякі військові. — Те, що авторитетним вченим здається гносеологічною проблемою, для нас лише питання злочинної психіки, яка морочить людей і шукає якоїсь вигоди.

      — Заждіте, — раптом втрутився в гостру розмову чоловік у напіввійськовому френчі з лисячою усмішкою на безбарвному обличчі невизначеного віку. Потираючи руки, ніби спортсмен перед підняттям штанги, він лагідно-звернувся до Бови: — Моє прізвище Бабій, завідуючий ідеологічним сектором ЦК партії. Ви тільки що зневажливо промовили слово “ідеологема”. Не відаю, як у вашій реальності, а в нашій — нерушимі ідеологеми геніального вчення марксизму-троцькізму не лише є керівними в суспільному житті, а й передбачають розкриття тих чи інших фактів історії. Тому ваше апелювання до голих фактів є антимарксистським. Те, що ми почули, суперечить чітким ідеологічним концепціям Учителя нашої партії Троцького, а тому — закономірно викликає настороженість.

      — Я не можу керуватися вашими концепціями хоча б тому, — зітхнув єхидно Григір, — що в нашій реальності панує ідеологія марксизму-ленінізму, а троцькізм засуджено як реакційне, антипартійне спрямування. Троцький був висланий за кордон, формував четвертий Інтернаціонал, боровся проти вождя Радянського Союзу Сталіна, а в сорокових роках був убитий.

      — Ви провокатор! — Зблід ідеолог. — Не знаю, звідки ви з’явилися, але вас не можна показувати людям. Я поставлю питання перед Політбюро ЦК партії, щоб цю справу взяли в свої руки органи державної безпеки.

      — Заждіть! — Заспокійливо та розважливо промовив академік. — Товаришу Бабій, ми всі розуміємо ваші емоції, будь-яке дискредитування геніального Лева Троцького неприпустиме, проте… якщо справді є сенс у концепції багатомірності світів, то хіба виключено варіант, при якому партію очолює, скажімо, Ленін. Адже він був соратником Троцького.

      — Це виключено! — скрикнув Бабій. — Закони істмату непорушні. Будь-де має статися так, як тут. Ленін — Юда комуністичного вчення, а Троцький…

      — А у нас, — підхопив Григір, — саме Троцького Ленін назвав Іудушкою. І в Мавзолеї на Красній площі лежить Ленін, геніальний продовжувач вчення марксизму.

      — Ви тим самим дискредитуєте геніального Вождя комунізму Сталіна, — зловісно попередив Бабій, — який нині завершує справу Світової Революції.

      — Чим же?

      — Тим, що показуєте нашого вождя безпринципним! Тут він продовжує справу Троцького, у вас — ренегата Леніна. Ви вважаєте це нормальним?

      — Це не наша проблема! — Спокійно зауважив Григір. — Я не розумію, що тут відбувається: розв’язується наукова дилема чи кипить ідеологічна дискусія? Для нашої реальності такі речі стали релятивними: Сталін теж помер, його культ розвінчано, розкрито страшні злочини, що їх чинили органи державної безпеки, багатьох з них судили і розстріляли. Наприклад, маніяка Лаврентія Берію.

      — Замовкни, гад! — заверещав генерал, зриваючись з місця. — 3 мене достатньо. Товариші, тут нема чого розв’язувати. Маємо справу з дуже хитрою контрреволюційною групою. Не здивуюсь, якщо вони заслані сюди ренегатом Леніним з Китаю. Там, у Тибеті, розвинуті окультні течії, цілком можливо, що дещо вирішено вжити супроти нас. Товаришу Куштенко!

      — Слухаю! — Підхопився на рівні ноги майор, улесливо подавшись вперед.

      — Тримати їх під замком. Назовні не випускати. Я звернуся до Прокурора України за ордером на арешт. Справа надто гостра, щоб її пускати на самоплив. Все! Більше ні слова!

***

      Гледіс здавалося, що над нею пливуть тисячоліття. Тіло її коханого Горіора втратило видиму зібраність, перетворилося в іскристе джерело райдуг і вогнів, пульсувало у часово-просторових поєднаннях, котрі виявлялися у дивовижних формах розмаїтих еволюцій та космічних творень. “Усе і всі єсть Я”, — згадалися Гледіс віщі слова прадавньої Мудрості. “Той, хто прилучив іскру свого серця до єдиного творящого серця, може вважати себе рідним для всієї Безмірності”. Чудові слова! Тільки чому ж вирує ще джерело зла й ненависті, захоплюючи в свою орбіту не окрему якусь планету, а цілі системи Світів?

      Кілька разів з яруг весело вискакували коні-побратими, тихенько іржали до Гледіс, закликаючи до веселої прогулянки, але вона давала їм мовчазний знак, що залишається на місці, і небесні тварини знову щезали в хащах сріблястих дерев.

      Згодом Дивоколо почало зменшуватися, звужуватися, дивні, містичні сутінки скрали обрій, далекі Світила зібралися в мерехтливу кулю, що опинилася під ногами Гледіс. Вона здивувалася: невже Горіор для вирішення дилеми Космократорів охоплює своїм розумом Метасвіт? Ось перед нею — модель Великої Цілості: п’ять зоряних вихорів — один в центрі, чотири — по боках, вони переливаються один в інший, вирують, затьмарюються або набирають сили, буйності, яскравості, намагаються знайти рішення свого кружляння, вирватися за незриму межу і згасають у безсиллі осягнути ту мету…

      Настала мить, коли все щезло довкола Гледіс. Існував лише п’ятиміриий світ-вихор, і вона сидить над безвидним берегом тієї зоряної ковбані поруч з дрімаючим коханим. Чекає, чекає, чекає… Кого? Чого? Чи не відчували себе так і великі Попередники — дрімаючий Вішну і терпляча Сарасваті, Шива і Парваті, Христос і його таємнича Супутниця, прикрита Плащем Жалоби?!

      Скільки ще треба чекати? Що має статися від такої напруги? І чи можна це називати чеканням, коли тут відсутній час, а лише Вічність обнімає їх Крилом Спокою?!

      Зорі мерехтять, пульсують, переливаються із сфери в сферу, знову повертаються на старі вмістилища. Гледіс починає розуміти, що причина існування дрімаючого світу в них самих, що конче треба знайти мить і місце виходу з колеса порочної постійності, і не лише знайти, а й спрямувати Свідомість до вічного польоту угору. Що таке вгору? Хіба вони з Горіором не обрали давно цей напрямок? Хіба не трансформували свої тіла у ноосфері в згустки волі, здатні долати смерть і руїну?

      Так, все так! Тільки ж Зоряна Круговерть залишається в роздрібненій свідомості оптильйонів мислячих істот, — і куди їм подітися від цієї психогенетичної спорідненості? Одвернутися, як від набридливого сновидіння? Це те, що пропонує Космократорам Аріман: спопелити минулі історичні спектаклі, ніби їх і не було. Не було походів, кохання, смертей, жорстокостей, надій, злочинів, мрій, поезій, дум, прекрасних картин, мудрих осяянь. Розпочати Еволюцію з чистого аркуша променистої матерії творення. О Лукавий Арімане! І ще лукаві ший попереднику — Кареосе! Ви добре відаєте, що думка, народившись, уже зачинає в лоні Пречистої Матері прекрасних або потворних дітей. Годі їх знищити або трансформувати. Потрібне парадоксальне рішення, якого ще не було в ментальному полі Метасвіту. В чому ж воно? Чи знайде його Горіор у безоднях Океану Буття, куди він так часто пірнає?

      Золотисті вії Горіора затріпотіли, наче він почув роздуми Гледіс. Тіло почало ущільнюватися, густішати, налилося теплою блакиттю. Зоряні вихори піднялися вгору, розпливлися над Дивоколом, охопили Всесвіт, знову стали далекими світилами. Запломенів обрій над Правічним Дніпром, заспівали різноголосо птахи в небесних гаях.

      Горіор розплющив очі. Побачив кохану, втомлено усміхнувся.

      — Ти так довго чекала, — прошепотів він. — Цілу Вічність.

      — Моє терпіння розтопило всі межі, — просто відповіла вона. — Ти розшукав те, що хотів?

      — Так, Гледіс, — кивнув Горіор, замислено дивлячись у височінь. — Я пронизав сфери часу, де зароджувалися заплутані лабіринти їхньої сучасності. Доленосні ускладнення і багатомірне плетиво світів — наслідки втручання Космократорів у примітивний плин цієї еволюції.

      — Але ж ми самі рекомендували їм проникнути сюди? — зауважила Гледіс.

      — Правду кажеш. Ми теж оцінювали результати таких втручань поверхово. Експеримент-імпровізація. Аріман також жалкує, що так сталося, та тільки він хіба здатний покаятись для повної трансформації?

      — Що ж повинні зробити Космократори? І звідки починати? Чи маємо ми можливість вирвати їх з чужого виміру і повернути в свій, притаманний?

      — Жоден вимір Землі не рідний для них, — заперечив Горіор. — Тим більше Юліана, яка вихоплена з дев’ятнадцятого віку, має ввійти в двадцятий, знову різко порушивши кармічні плетива.

      — Тоді як?

      — Я побачив один з варіантів, який при успішній реалізації відкриє браму до повної метаморфози Буття.

      — У чому цей варіант?

      — Тяжко і просто, Гледіс. Ми повинні допомогти Космократорам зібратися в певній локалізованій добі за п’ять тисячоліть до сучасності.

      — Жах! — скрикнула Гледіс. — Навіть у цю епоху їх звести докупи майже немислимо, а перекинути в минуле, яке вже реалізоване…

      — Хто тобі сказав, що воно реалізоване? — Суворо заперечив Горіор. — Реалізована лише гіпнотична воля Арімана. Йому вдалося нав’язати плину еволюції Землі низку глибинних стереотипів, які стали алгоритмом і програмою планетарного Спектаклю. Актори переодягаються, лаштунки оновлюються, режисери змінюють один одного, але фабула та сама, результати повторюються, кулі космічного більярду падають в ті самі лузи.

      — Потрібно змінити алгоритм біля першовитоків історії Планети? — запитала схвильовано Гледіс.

      — Не лише змінити, а розкріпачити монади мислячих істот від будь-яких алгоритмів, вернути їм Право Самодеміургів.

      — Ти хочеш оголити сучасність від Космократорів? І тоді настане хаос, адже ця реальність зв’язана з цими.

      — Ми використаємо багатовекторність Духу. Вони будуть одномоментно тут і там.

      — Пе загрожує божевіллям, роздвоєністю свідомості.

      — Вони вже здатні усвідомлювати кілька рівнів реальності. Іншої стежки нема.

      — Як ти мислиш передати їм таке рішення? Як зведеш докупи?

      — Вони самі мають вийти на контакт. І збагнути потребу в парадоксальному експерименті. Імператив неприпустимий. Хоч доля їхня в цій сфері жахлива, ми не можемо її полегшити.

***

      Гримнули двері. Брязнули ключі.

      На прощання холодні погляди міліціонерів. І жорстке прощальне слово майора Куштенка:

      — Я зробив усе, що міг. Виплутуйтеся самі зі своєї пастки. Тепер лише слово закону…

      — Невже ви гадаєте, що шпигуни або розвідники могли б творити химерну легенду?! — Відчайдушно скрикнув Григір, простягаючи руки до Куштенка, який уже зачиняв двері. — Адже академік чітко аналізував факти, і логічно мислячі люди…

      — Вступила в дію не логіка, — повчально обірвав його майор, — а щось глибше. Думайте, вирішуйте. Я лише простий виконавець наказів. Приготуйтеся, за вами скоро прийдуть. Можливо, цієї ночі.

      Затихли кроки в коридорі. Тиша. Галя перша порушила стан заціпенілості, рушила до кухні.

      — Треба випити міцного чаю, Григорчику, — сказала вона. — І заспокоїтися. Сідайте і думайте.

      Галя ввімкнула газову плиту, поставила чайник з водою. Сіла за стіл поруч з Юліаною. Григір ходив від дверей до вікна, зосереджено думаючи.

      — Ти знаєш звичаї цього часу, — озвалася Юліана, — тим більше вивчав юриспруденцію двадцятого віку. Як гадаєш, що вони можуть зробити з нами?

      Бова різко повернувся до дівчат, зупинився. Іронічна посмішка з’явилася на його міцно стиснутих вустах.

Пошук на сайті: