Олесь Бердник - Катастрофа (сторінка 13)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_katastrofa.docx)Oles_berdnyk_katastrofa.docx131 Кб1159
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_katastrofa.fb2)Oles_berdnyk_katastrofa.fb2331 Кб1352
Вищі Сфери попереджають всіх Тайя про небезпеці нових шляхів. Радість і блаженство — тільки в древній традиції. Пересичений благоденством розум бажає нового? Нехай іде йому назустріч. Але коли наступить день розплати — нехай всі Тайя згадають віщі слова Вищих Сфер!”

Як крижаний вітер прокотилося над планетою лиховісне попередження Умта. Багато хто з Тайя, перелякані його виступом, повернулися у свої житла. Але мільйони юнаків і дівчин не додали значення словам ча. Вони радісно проводжали Матір-зірку, що пішла за мрячний обрій на чверть ур раніше, ніж звичайно.

Пройшла ніч. Наступив новий день.

Та-іна оберталася вже вдвічі швидше. Владна рука Тайя встановлювала їй нові закони!

Океан почав затоплювати прибережні низовини, урагани міняли напрямок. На Луа-Доу — головне поселення Центрального материка — ліг товстий шар са, але через трохи ур налетів гарячий вітер і перетворив його в бурхливі потоки, що помчалися до океану.

По планеті поповзли тривожні слухи. Зв’язок нічого не повідомляла про хід робіт на екваторі. Мовчав й Умт. Чекали виступу Рі-о, але дарма. У повітрі стояла страхаюча тиша.

А Та-іна неухильно прискорювала своє обертання, і Мати-зірка вставала серед грозових хмар багряна й лиховісна...”

ЩЕ ОДНА ЗРАДА

Над материком Арі бушували неймовірної сили вихри. Повітряні потоки направлялися до гігантських установок Рі-о, пущеним у дію кілька днів назад. Там, над ланцюгом з десяти островів, устали мрячні стовпи радіації могутнього поля, піднімаючись крізь хмари до тьми космічного простору.

Рі-о, повернувшись із Палацу Вищих Сфер і включивши установку Сі, облетів на своєму дра всі острови. Він заспокоював місцевих жителів, наляканих небувалими ураганами й гуркотом, пояснював, що відбувається із планетою. У поселенні Тью-Ха він зібрав на великій площі втікачів із Центрального материка й звернувся до них з такою мовою:

— Вищі Сфери показали свою справжню особу. Вони вдавано не перешкоджали роботам на екватор ре. Тайя-Боги готовлять на нас напад. Боротьба тільки починається. На стороні Вищих Сфер величезні сили, у тому числі й багатовіковій інерції розуму нижчих Тайя. Але ми не зупинимося перед небезпекою. Ми не здамося навіть під погрозою смерті!

Тайя-брати! Починайте нове життя! Скидайте із себе споконвічну завісу відсталості й ліні! Нехай скінчиться нестерпний сон, подібний смерті!

Тисячі Тайя із захватом слухали жагучим закликам Рі-о. А він продовжував говорити, і ока його горіли натхненням, і пориви вітру котили могутній голос над будівлями Тью-Ха:

— Ще кілька днів, і Та-іна одержить новий клімат. Оживуть рівнини, густі зарості покриють безплодні ущелини центрального материка. Тайя вийдуть на плантації, стануть працювати і відчують себе не рабами Тайя-Богів, а господарями власної долі! Ви вже не будете з’являтися в Будинки Контролю, щоб віддавати свою психіку, свою волю за їжу, вбрання і видовища. Ви самі створите все, що потрібно для радісного життя, і відчуєте велике щастя творчості і свободи!..

Після виступу Рі-о повернувся на Ма-ото. Біля керівного центру його зустрів Нур. Обличчя учня було сірим, очі його горіли лихоманково.

— Що сталося, Нур? — здивувався Рі-о.

— Біда, Учителю!

— В чому справа?

— Установки виходять з ладу!

— Хто тобі сказав це? — крикнув Рі-о.

— Контрольні прилади.

Рі-о стрімголов кинувся в отвір керівного центру, поплив вузьким коридором в глибину підземелля.

Він не звертав уваги на те, що Нур наздоганяє його, що він спрямовує на свого Вчителя вістря випромінювача.

Блиснув зеленкуватий промінь. Рі-о застогнав, заколихався в повітрі, судорожно повернувся до Нура. Спаралізований розум втрачав свідомість, ічі важко склеплювались. Кинувши страшний погляд на зрадливого учня, Рі-о впав на кам’яну підлогу.

Хутко оглянувшись, Нур відкрив отвір в боковій стіні і вкинув непорушне тіло учителя в темне приміщення. Закривши важкі металеві двері, він ударом випромінювача зруйнував механізм відкривання. Тепер Учителю звідси не вибратись!

Після цього Нур помчав униз, до керівного пульта. Він гарячково міняв програми установок, посилював потужність радіації поля За. І одразу ж заколихався навколо грунт. Глухо застугоніло. Установки Сі одержали потужність, що була в десятки разів вище від попередньої.

Випливши з підземелля, Нур кинувся до житла вождя Ро-а. Його зустріла злякана Мі-а. Вона сполохано прислухалася до грізного гуркоту, що долинав від океану.

— Що сталося, сей Нур? Що там сталося? Чому так трясеться Та-іна? Де Рі-о?

— Нема Рі-о! — зловісно відповів Нур. — Все закінчено! Ми летимо звідси!

— Хто ми? — не зрозуміла Мі-а. — Чому нема Рі-о? Що ти говориш, Нур?

— Я знищую установки Сі. Я знищую планету. Таке веління Тайя-Богів! І я — один з них! Ми почнемо нове життя на Тва-дьї. Чуєш? Я люблю тебе, Мі-а! Іди зі мною, і ти матимеш небесне блаженство!..

Мі-а дивилася в маніякальні очі Нура, заціпенівши від страху, а він, схопивши її за руки, шепотів:

— Кому потрібні його нікчемні плани? Боротися заради нижчих Тайя! Раби й самі не знають, чого вони бажають! Є лише одна цінність у Космосі — бажання особи! Моє бажання! Твоє, Мі-а! Ти будеш зі мною — відповідай? Ми негайно вилітаємо до Палацу Вищих Сфер!..

Мі-а мовчала, приголомшена почутим. Обличчя її посіріло, як у мерця, вуста дрижали. Як бути? Де коханий Рі-о? Чим допомогти йому?

А Нур шаленів.

— Ти мовчиш? Ти не хочеш? Так я змушу тебе!

— Іг-ра покарає тебе! — застогнала Мі-а, в розпачі простягаючи руки до зрадника.

Очі Нура освітилися мстивим полум’ям. Він радісно засміявся.

— Чудово! Ти сказала — Іг-ра! Як добре, ще нагадала мені! Треба знищити прокляте сховище Іг-ри! Де воно?

— Я не знаю! — крикнула Мі-а з гнівом. — Що ти хочеш від мене?

— Тільки правди! Старий вождь говорив, що ти знаєш таємницю сховища. Де воно?

— Не скажу!

— Скажеш! — загрозливо прошепотів Нур, насуваючись на Мі-а. Чорні очі його, випромінюючи потоки енергії ло-ла, прикували Мі-а до підлоги. Руки її опустилися, голова безсило схилилася, очі погасли. Почувся безвільний голос:

— Що бажає Тайя-Бог?

— Отак краще. Де сховище Іг-ри? Де вхід до нього?

— В ущелині Ус. Між великими Тьо. Вхід під кам’яними ма-ура…

— Чудово. Я поспішаю туди. Вже більше ніхто не скористається спадщиною Сі. А ти — чекай мене. Ти моя. Розумієш?

— Я твоя, Тайя-Бог, — покірно згодилася Мі-а. — Я буду ждати тебе…

Він зник. Дівчина, схлипуючи від страшного болю 8 голові, лежала на підлозі житла. Вона забула про Рі-о, про батька, про долю острова і Та-іни. Вона думала про одне: зараз повернеться Тайя-Бог. Вона любить його. Вона полетить з ним у небо. Вона матиме велике блаженство…

Гриміла далина. Урагани несамовито шматували листя дерев, ламали стовбури, котили пилюку і дрібне каміння над островом. Велетенська хвиля вдаряла в скелю і досягала притулку старого вождя, скроплюючи його міріадами бризок. А Мі-а не чула, не бачила нічого…

Та ось над нею хтось з’явився. Вона схопилася, схилила в покорі голову. Почувся її слабенький голос:

— Я готова, Тайя-Бог! Ти повернувся?..

— Що з тобою, доню?

Мі-а здивовано поглянула поперед себе. Перед нею стояв не Нур, а батько, старий Ро-а. Він занепокоєно дивився в її бліде обличчя і говорив:

— Ти ніби зачарована. Що трапилося? Я шукаю Рі-о. Океан виходить з берегів. Тайя бояться. Де знайти Учителя?

— Ти кажеш… я зачарована,—шепотіла Мі-а, бездумно дивлячись на батька… — Зачекай… я згадаю… Тут був Нур… Я повинна слухатись його, ждати його… Рі-о нема…

— Як нема? — несамовито скрикнув Ро-а.

— Нур знищив його… Учитель в підземеллі. Нур казав, що Та-іна загине! Він попрямував до сховища Іг-ри, щоб знищити його…

— Хто вказав йому сховище? — грізно запитав вождь.

— Я…

— Ти зрадила велику таємницю?..

— Я не знаю, батьку… Він мене примусив…

Він дивився на мене страшно. І я сказала все…

Ро-а на одну мить задумався. Тінь бурхливих почуттів пройшла по чорному обличчі, очі заіскрилися рішучістю.

— Треба поспішати, Мі-а. Рятувати Рі-о, якщо він живий. Веди мене в підземелля…

ЄДИНИЙ ШАНС

Рі-о колихала важка хвиля забуття. В темній безодні непритомності зникли всі переживання, почуття небезпеки і страху. Тільки насторожений слух вловлював безперервне дрижання грунту. Але звідки ці звуки, що вони значать — Рі-о не знав.

Він летів над безмежним океаном в туманну далину. Внизу хвилювався темний океан, спереду і з боків гриміли сліпучі спалахи грози. Він не знав, що його чекає на шляху, він не бачив унизу ні острівця, ні берега материка. Тіло наливалося втомою, я-о страшенно боліли, вони вже були неспроможні тримати його в повітрі. Хотілося впасти вниз і втонути в океані, ніж знемагати в жахливій боротьбі з стихією.

Та ось спереду — скеля. Вона височіє над водами, вона впевнено відбиває навалу океанських хвиль. Над нею купчаться тумани, навколо неї вирує безодня.

Рі-о падає на ту скелю, чіпляється руками за слизьке каміння. Він зовсім знесилений. Далі летіти не можна.

Могутній вихор налітає на скелю, рве на Рі-о вбрання, намагається скинути його в безодню. Руки ученого поступово слабнуть. Ще кілька хвилин, і все — падіння на гострі скелі внизу, а тоді — в безодню, на їжу хижим пті-та.

Та ось серед хмар, серед спалахів блискавиць з’являється голубий я-лу. Він сміливо бореться з бурею, він гордо летить серед страшних вихорів, йому ніхто не причинить лиха. Все нижче і нижче гордий я-лу. Тьмяно-сірі хмари закривають його, знову відкривають. Нарешті, він опускається нижче і сідає на скелі, біля Рі-о. Вчений дивиться на я-лу і не вірить своїм очам.

Це ж Мі-а. Це ж донька старого вождя Ма-ото. Блакитне обличчя ЇЇ оточене ореолом натхнення, очі — ніби вогні блискавиць.

Вона простягає руки Рі-о і кричить, намагаючись заглушити гуркіт грому:

— Швидше, коханий! Полетимо звідси!

— Куди, люба Мі-а?

— В небо! Туди, де не страшна жодна буря!

— Я не маю сили, — стогне Рі-о. — Я не полечу…

— Я понесу тебе! — запевняє Мі-а. — Чуєш? Я сильна, я люблю тебе! А хіба є сила, могутніша від сили кохання?..

Рі-о з надією простягає руки Мі-а… Та зненацька в небі з’являється похмуре обличчя Нура. Він люто дивиться на свого Вчителя, і небо відлунює його сміхом. Від тих звуків дрижить скеля і каміння падає в океан.

— Ні, ти не втечеш від мене! — гримить Нур, замахуючись на Вчителя. Спалахує сліпуче проміння, світ конає в передсмертних муках, і океан вогню затоплює Рі-о, Мі-а, весь Космос…

— Де ти, Учителю?

Що таке? Звідки ця думка?

— Де ти, Учителю? Я кличу тебе!

Рі-о отямився від непритомності, напругою волі повернув ясну свідомість. Застогнавши від болю, випростався, піднявся в повітря. Де він?

Темне, глухе приміщення. За його стінами глухе дрижання.

Як він сюди потрапив?

Пам’ять відновила останні події. Підступний удар Нура і непритомність. Що? Для чого? Чию волю виконував Нур?

— Де ти, Учителю?

В просторі звучала слабенька думка, але вона чітко відбилася в свідомості Рі-о. Він ввімкнув ро-да, який завжди носив на голові, сконцентрував думку.

Імпульси прозвучали сильніше.

— Це ти, Мі-а?

— Я, Учителю, — долинула радісна думка.

— Де ти?

— Я шукаю тебе! Зі мною батько.

— Де Нур?

— Він хоче знищити сховище Іг-ри. Він щось зробив у Керівному Центрі. Установки Сі почали працювати сильніше. Над Ма-ото урагани. Важко вийти назовні.

— Це лихо, Мі-а. Велика катастрофа.

— Що ми зможемо зробити, Учителю? Як визволити тебе?

— Збирайте Тайя. Зберіться в тому самому залі Ло-ла, коли я вилітав до Вищих Сфер. Мені потрібна енергія для перебудови простору.

Пошук на сайті: