Олесь Бердник - Людина без серця (співавт. Ю. Бедзик) (сторінка 25)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_yurij_bedzyk_lyudyna_bez_sercya.docx)Oles_berdnyk_yurij_bedzyk_lyudyna_bez_sercya.docx308 Кб3165
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_yurij_bedzyk_lyudyna_bez_sercya.fb2)Oles_berdnyk_yurij_bedzyk_lyudyna_bez_sercya.fb2707 Кб2829
— Пізно говорити про це! — перебив його Берн. — Я не міг передбачити наслідків операції… Ти захопився маніакаль­ною ідеєю, ти став марити про якусь зверхність! Невже це Петер, мій товариш?..

Евеліна сіпнула Берна за рукав, благально подивилася на нього. Йоган за хвилю замовк, побачивши бліде обличчя Стара.

— Гаразд! — мовив він. — Насамперед — твоє здоров’я. Тільки умова та сама: після того, як я заміню тобі батарею, ми всі разом вилітаємо за кордон.

— Я вже дав слово Евеліні! — похмуро відповів Петер.

— Ти повториш його тепер?

— Клянусь!

— Добре. Я вірю тобі.

Берн опустився в крісло і, протираючи окуляри, сказав:

— Слухай. Мені залишилося роботи годин на двадцять. За цей час батарея буде готова.

— А якщо енергії не вистачить до того часу, як ти закін­чиш роботу? — стривожено запитав Стар.

— Зараз я перевірю інтенсивність твоєї батареї, — заспокій­ливо відповів Берн.

Він встав і вийняв з валізки чорний довгастий апарат. На шкалі під склом тремтіло кілька тоненьких стрілок.

— Роздягнися! — наказав Берн.

Стар хутко скинув сорочку, оголивши груди, які оперізу­вав товстий шар бинтів. Йоган почав розмотувати їх. Евеліна ще ніколи не бачила, що там, під тими бинтами…

Впав останній бинт. Евеліна скрикнула. Петер неспокійно підняв голову і поглянув на дружину.

— Еве! Люба! Ти краще не дивися на мене зараз.

— Ні! Ні! — тихо відповіла вона, невідривно дивлячись на Петера. — Я мушу бачити це, я повинна звикнути…

Берн, не звертаючи уваги на їхню розмову, вже замірю­вав активність батареї. Чорні стрілки тремтіли, поволі повзли по шкалі.

— Енергії вистачить на п’ятдесят дві години! — випрос­тавшись, сказав Берн. — Але тільки в тому разі, якщо ти не будеш напружувати свою волю. Ці два дні ти повинен відпо­чивати! А я встигну закінчити нову батарею…

Евеліна, тамуючи нервовий дрож, дивилася на груди Пе­тера. З чорної коробочки, де містилася атомна батарея, підво­дився блискучий шнур до невеликої капсули біля соска: “І цей провід несе енергію для холодного, бездушного механізму!” — думала Евеліна. їй хотілося закричати, хвиля дитячо­го розпачу охопила її.

— Значить, ти встигнеш, Йогане? — з надією запитав Стар.

— Я впевнений! — твердо відповів Берн. — А тепер слу­хай — я розповім тобі конструкцію батареї! Зачекай, замоту­вати бинтами поки що не будемо. Дивись…

Він витягнув із сумки на грудях Петера чорну плескату коробочку, зняв кришку. Під нею виднілося три блискучі кле­ми.

— Тут три елементи. Дуже прості за своєю конструкцією. Зовні — германієві напівпровідники, всередині — свинцевий сплав, покритий шаром радіоактивного елемента з атомним но­мером 111. Цей елемент має дуже велику інтенсивність радіації бета-променів. У замкненому колі, що починається від герма­нію, радіація безпосередньо перетворюється в електричний струм, який і живить твоє серце, вірніше — мотор компресора.

— Так просто? — прошепотів Петер. — А я…

— Просто? А ти знаєш, чого мені коштувало дістати цей елемент? Він добувається в незначних кількостях дифузним способом тільки на заводах “Золотого ангела”, та й то для експериментів. Але тепер я сконструював іншу батарею. Я використав як енергетичну силу еманацію[6] елемента 111. Це ліквідує активізацію твоєї нервової системи. Крім того, за­пасів еманації вистачить на два роки, а не на шість місяців.

Берн закрив коробочку, поклав її в сумку і почав замоту­вати груди Петера. Евеліна стежила за його рухами — похму­ра, пригнічена і мовчазна…

Великий годинник на стіні ударив раз, вдруге… Берн здриг­нувся.

— Треба поспішати. Дорога кожна хвилина… А тебе ще раз попереджаю — не вставай, не виїжджай з дому, старайся ні про що не думати.

— Йогане! Скажи мені, — несміливо озвався Петер. — Чому ти не заміниш батарею тим же елементом 111? Адже він в тебе є…

— Так, є! — твердо відповів Берн. — Але я не можу тепер вірити тобі! Не ображайся. Я не хочу знову помилитися…

До кімнати зайшов Арнольд. Рівним тоном промовив:

— Герман Тод нагадує, мій володарю, що о десятій годині нарада в корпорації!..

— Ти поїдеш? — Евеліна стривожено повернулася до Петера.

— Ні, ні! Заспокойся. Арнольде, передай Тоду, що я тяж­ко хворий і прибути не можу…

— І що Петер Стар лежатиме в ліжку не менше трьох днів, — додав Берн.

Арнольд поклонився і вийшов.

Евеліна подивилась вологими очима в обличчя Берна, розчулено сказала:

— Дякую тобі, Йогане! За все… Я залишаюсь. А ти… по­спішай…

Берн мовчки повернувся і вийшов з кімнати.

Ультиматум “Золотого ангела”

Петер залишився сам. Хвилину він лежав непорушно, але незабаром його охопив неспокій. Йому знову здалося, що в гру­дях не вистачає повітря, а в скронях стукають болючі молоточки.

Стар схопився з дивана і хитким кроком пройшов по кімнаті. Сперся рукою на стіну, схилив голову. Чоло торкну­лося чогось холодного, твердого. Підняв очі і впіймав синій полиск ствола старовинної, ще батькової рушниці. Той полиск нагадував йому давно минулі передсвітанкові години, коли він вибирався з друзями на полювання. А ось масивна по­пільниця, яку подарував йому Берн. Він, його колишній друг. А тепер не хоче відновити старий елемент, бо боїться його. Обіцяє виготувати нову батарею. Та чи вдасться йому це? Чекати, коли лишилося жити дві доби?.. Ні, він мусить діяти!

Потім до голови тихо прокралася несподівана думка:

“Адже тепер я можу сам відновити батарею… Я накажу Фінсу негайно роздобути цей елемент. Потрібно зовсім неба­гато — п’ять грамів…”

І тільки десь глибоко-глибоко в свідомості слабо звучала пересторога:

“Адже ти дав слово Йогану і Евеліні! Вони приїхали, щоб врятувати тебе!”

Та перша думка захопила Стара цілком. Внутрішній голос впевнено доводив:

“Якщо ти заміниш батарею, ти станеш безсилим і звичай­нісіньким, нікому не потрібним інженером! А твої мрії про панування над світом?.. Досить лише відновити шар елемента 111, і ти знову станеш всемогутнім! Ні, я не можу дотримати свого слова! Хай пробачать мені Еве і Йоган. Я просто не можу ждати, коли є можливість відновити елемент негайно…”

Через кілька годин Стар піднімався по сходах палацу “Зо­лотого ангела”. Гвардійці в своїх коротких шкіряних штанцях і важких черевиках завмерли по боках, як давньоримські легі­онери.

“Поки що вони підкоряються мені, — думав Стар. — Але, здається, в їхніх очах вже немає колишньої відданості”.

— Здрастуйте, пане Стар, — обірвав плин його думок імперський міністр, котрий чекав його на другому поверсі. — Сподіваюсь, сьогодні ви почуваєте себе краще? — В куточках його рота сховалась глузлива посмішка.

— Дякую, краще! — стримано відповів Стар, уникаючи погляду Тода. “Він не повинен відчувати, що я втрачаю свою гіпнотичну силу”.

Вони зайшли до невеличкого салону, де збиралася закри­та нарада корпоратистів. Приміщення різко контрастувало з вестибюлем і сходами. Тут не було нічого, окрім м’яких крісел і невисокою ебонітового пульта з рівними рядками кнопок і важельців, що давали корпоратистам змогу кожної хвилини здійснювати керівництво країною. Блискучі стіни випроміню­вали слабке рожеве світло, наповнюючи весь салон якимись примарно-мерехтливими хвилями.

В салоні зібралися лише найголовніші члени “Золотого ангела” — Шаукель, Фіне та шість найбільших фінансистів і промисловців країни.

Стар і Тод опустилися в крісла. Кілька секунд тривала напружена мовчанка. Нарешті Герман Тод, плямкаючи губами, промовив:

— Отже, сьогодні ми маємо вирішити все, що нас тур­бує. Час не жде! Будемо рішучими, панове! — Він зробив коротку паузу і глибоко вдихнув повітря. — Міжнародний комунізм упевнено займає позиції не тільки на світовій арені, але і всередині нашої імперії, у свідомості нашого народу. Я не буду говорити вам, до чого все це може призвести. Нам треба переходити в наступ, доки нас не знищили. Військово­го потенціалу імперії вистачить, щоб виступити на герць зі Сходом.

— Нас агітувати не треба, Германе, — буркотливо озвався Шаукель.

Імперський міністр скривився, незадоволено глянув на політичного боса.

— Головне, що нас турбує — це армія, — провадив він далі. — Зараза соціалістичних ідей проникла глибоко у свідомість народу, тому армія в такому вигляді, як вона є — ненадійна! Нам потрібна армія, яка буде зовсім вільною від усякого впливу, яка знатиме одного господаря — “Золотого ангела”. Покладати надії на Браунгтон, як ви, напевно, знаєте, нічого. Вони передають ініціативу в наші руки… Ми мусимо діяти самостійно. Досить зволікання і нерішучості! Ми органі­зуємо процес над інженером Грюнтером в справі Голубого Беркута, що дасть нам можливість посилити наступ на робіт­ників… Водночас уряд проведе підготовку армії до рішучого військового наступу. Ми чекаємо від вас, пане Стар, карди­нальних дій. Ви розумієте мене, пане Стар?

Тод замовк. Всі погляди звернулися на Петера. У го­лові Стара снувала одна думка: “Треба негайно вимагати елемент!”

Він обвів очима корпоратистів, зупинив погляд на об­личчі Фінса.

— Перше ніж говорити про справу, я хочу, панове, звер­нутися до вас з проханням.

Присутні здивовано переглянулися.

— Що ви хочете? — Нічого не розуміючи, Шаукель по­дався вперед. — Хіба ви не господар країни? Невже ваше прохання настільки казкове?

Стар схаменувся. “Шаукель має рацію! Я почав надто благально, і це насторожило їх!”

— Я звертаюся до вас, пане Фіне…

Герман Тод невдоволено затарабанив по столу пальцями. Весь його вигляд так і говорив: ну, що він знову грає коме­дію? Але Тод змовчав.

— Пане Фіне! — продовжував Стар. — Мені негайно по­трібно п’ять грамів радіоактивного трансуранового елемента 111. Не пізніше сьогоднішнього дня!

— Навіщо?.. Я перепрошую… — здивовано підняв ріденькі кущики брів Фіне.

— Я не схильний звітуватись перед вами! — різко промо­вив Стар.

— Але ж зрозумійте: ваше бажання виконати неможливо! Елемент 111 добувається в кількості двадцяти грамів протя­гом року, і всі наявні запаси його передаються в центральну лабораторію для експериментальних робіт над атомною зброєю.

Гнівна зморшка лягла між бровами у Стара. Його красиве лице спохмурніло.

— Мені набридли ваші пояснення, — не втримався Стар. — Ви повинні дати мені цей елемент.

Ерік Фіне, немов півень, схопився з місця.

— Пане! Ви забуваєте, що я почесний президент корпорації “Золотий ангел”! Як ви смієте говорити зі мною таким тоном!

Лють і відчай залили груди Стара. Він втратив здатність володіти собою, у голову важко вдарила кров. Очі прем’єра — гострі, налиті кров’ю — вп’ялися в Фінса.

— Я наказую тобі! — прохрипів він. — Я наказую тобі дати елемент 111!

Присутні заніміли, смертельна блідість вкрила обличчя Фінса. Всі чекали, що під гнівним, вольовим поглядом Стара Фіне перетвориться в слухняного кролика. Адже до нього було звернено наказ людини без серця. Та минула хвилина, друга, і нічого не змінилося. Фіне, полегшено зітхнувши, сів у крісло і єхидно засміявся.

Петер схаменувся. Він видав себе. Ганьба! Адже Берн зас­терігав його. Він не повинен був виходити з дому, вставати з постелі. В цьому напруженні волі витрачалися його останні запаси радіації.

Голова Стара низько схилилася. Треба шукати вихід! Де він? Єдиний вихід — відкрити секрет!.. Я потрібний їм — вони підтримають мене…

Петер Стар сухим поглядом подивився на Тода.

— Я розповім вам усе. Панове… я змушений говорити з вами відверто.

Корпоратисти з цікавістю перезирнулися.

— Моє серце зупиняється! — тихо промовив Стар.

— Ваше серце? — здивовано вигукнув Шаукель. — Ах так! — схаменувся він, згадавши, про яке серце говорить Стар.

Пошук на сайті: