Олесь Бердник - Марсіанські "зайці"

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_marsianski_zajci.docx)Oles_berdnyk_marsianski_zajci.docx54 Кб601
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_marsianski_zajci.fb2)Oles_berdnyk_marsianski_zajci.fb2112 Кб676

 

Олесь Бердник

Марсіанські "зайці"

 

науково-фантастичні оповідання

Державне видавництво дитячої літератури УРСР, Київ 1962

 

    Прочитавши оповідання “Марсіанські “зайці”, ви разом із героями твору побуваєте на Марсі, зазнаєте багато неймовірних пригод.

 

Марсіанські "зайці"

Підготовка

 

      Вони були нерозлучними друзями — Андрійко, Боря і Надійка. А здружили їх книжки про космос, про польоти на далекі загадкові планети, про зустрічі з розумними істотами інших світів. Ще в четвертому класі вони перечитали всього Жюля Верна, Бєляєва, Владка, а перейшовши в п’ятий, взялися за Єфремова.

      Їх владно захопила романтика зоряного світу, неосяжні для свідомості відстані, приголомшуючі пригоди на страшних планетах, поєдинки з кошмарними потворами, породженими під променями похмурих сонць. Друзі, ніби свята, чекали кожної нової книги про міжзоряні польоти, жадібно читали повідомлення про нові й нові успіхи вчених, які запускали в небо велетенські супутники і ракети.

      Дитячі серця тріумфували. Вже не письменники вигадують неймовірні польоти, а справжні інженери і конструктори запускають до зірок гігантські апарати. Друзі збиралися після уроків і мріяли, як самі стануть космонавтами, як будуть ходити в химерних скафандрах поміж скель і цирків Місяця.

      Кожної перерви чорний чуб Андрійка, попеляста стрижена голова Борі та руді кіски Надійки схилялися докупи, і тоді сусіди-учні чули палкий шепіт, щасливий сміх або гарячу суперечку.

      Та ось у них з’явилися трійки. Вчителі докоряли друзям. А піонервожатий Стьопа — високий, сильний десятикласник, який одною рукою міг підняти двопудову гирю, — прямо заявив:

      — Літаєте попід небесами, а вчитися як слід не хочете. Для польотів на інші планети потрібні глибокі знання. А з трійками ви на ночвах з хати будете літати! О!

      Учні довго сміялися після цього і прозвали їх “ночвонавтами”. І образа подіяла. А може, не так образа, як славнозвісний політ Юрія Гагаріна.

      В той день гриміла вся школа. На уроках читали газети з повідомленнями про героїчний політ. Всі кричали “ура”, складали привітальні телеграми першому космонавту, а нерозлучні друзі мовчазно сиділи за партою. Вони були вражені, приголомшені, зачаровані. Вони не могли кричати — занадто чудесним було це здійснення. Дитячі серця підказували, що найкраще осмислити таку подію в тиші.

      Взявшись за руки, вони довго ходили того вечора під зорями, зітхаючи, дивилися на Місяць, на червоний вогник Марса, на золотаво-срібний візерунок небес. І дали один одному слово — вчитися лише на п’ять, щоб стати такими, як Юрій — перший міжзоряний мандрівник.

      Вони дотримали слова. Жодної трійки не з’являлося в їх щоденниках. Учителі хвалили друзів. Але прізвисько “ночвонавти” за ними так і лишилося.

      Та ось настало літо. Почалися канікули.

      Андрійко зібрав друзів у заповітній долині, де вони завжди гралися. Ця долина лежала за три кілометри від села. Щоб потрапити до неї, треба було перейти два невисокі горби, минути березовий ліс і перебрести неглибокий струмок. У долині завжди було пусто, дороги проходили далеко осторонь, трава росла мізерна, тому худобу сюди не виганяли, і це робило безлюдну місцину дуже затишною для гри.

      Надійка і Боря зацікавлено дивилися на свого вожака. Що там він вигадав?

      Сині очі Андрійка аж бризкали іскрами від таємниці. Зібравшись у ямі, під крислатими кущами бузини, друзі сіли на кам’яні стільці і приготувалися до наради.

      Андрійко сказав:

      — Товариші! Пора нам починати практичні роботи.

      — Що значить, практичні? — заморгав віями Боря. — І в чому?

      — Як-то в чому? В космонавтиці, певна річ…

      — Кажи точніше, — не терпілося Надійці. — Що ти хочеш?..

      — Ми зробимо ракету! — одрізав Андрійко. Боря і Надійка остовпіли. Вони не могли вимовити й слова. А їхній вожак впевнено вів далі:

      — Зробимо ракету і запустимо її. Спочатку маленьку, для спроби. Посадимо в неї кота. А потім, якщо спроба буде вдалою, зробимо велику ракету… І полетимо самі. Ясно? І хай тоді Стьопа скаже, що ми “ночвонавти”!

      Андрійко, на всякий випадок виглянувши з ями, понизив голос до шепоту і розповів друзям свій план. Вони захоплено підтримали його. Кожному було виділено окреме завдання. На прощання Андрійко попередив — усе тримати в цілковитій таємниці.

      — Якщо дома взнають — з хати не пустять! — заявив він.

      Перша половина плану почала виконуватися блискавично. Дюзи ракети вирішено було зробити із букс від воза. Андрійко знайшов на купі брухту біля колгоспної кузні три букси, Боря поцупив у матері в коморі старий негодящий самовар. Із пальним теж швидко впоралися. Надійка добула на полі в матері, яка працювала ланковою на буряках, селітри. А з селітри хлопці дуже швидко виготовили саморобний порох.

      Букси заклепали з широкого кінця дерев’яними чопками, прикріпили їх трикутником до дерев’яного диска. Вийшло щось похоже на триніжки. До триніжок друзі прилаштували самовар, потім витягнули з нього центральну трубу і проробили ілюмінатори. Крім того, внутрішні стінки самовара обклали повстю, щоб коту в польоті було м’яко.

      На борту ракети чорною фарбою Надійка написала: “ВПЕРЕД”. Так було вирішено назвати перший апарат.

      Всі роботи велися в ямі. Звідти ж мав бути запуск.

      У кінці червня ракета була готова. Ввечері друзі перевірили всі вузли конструкції, принесли до ями пальне і заховали все це в печері, заваливши отвір каменем.

      Вони йшли додому через березовий ліс, жваво перемовляючись, задоволені тим, що їм пощастило довести роботу до кінця.

      — Якщо все пройде вдало, — озвався Андрійко, — будемо готувати велику ракету!

      Надійна аж спалахнула від радості, її зелені очі заіскрилися.

      — І самі полетимо?

      — Еге ж! Я вже придумав, із чого зробимо. Бачили за старою конюшнею цистерну з-під бензину? Вона лежить без догляду вже років п’ять. Ми її заберемо…

      — Як? Ми її з місця не зрушимо! — скептично озвався Боря.

      — Попросимо хлопців. Щось придумаємо.

      — А пальне? Де ти візьмеш стільки пального?

      — Не знаю! Чого ти причепився? Може, гасу купимо. Ти ж читав — навіть справжні ракети гасом рухаються… Це ще треба добре обдумать! Зате після польоту — знаєте, як нам заздрити будуть у школі…

      Сумнівів було багато, але ні Боря, ні Надійка не заперечували своєму вожаку. Адже завтра — перша спроба, їх перший крок до хвилюючого, таємничого неба…

 

Запуск

 

      На другий день Андрійко і Боря примчали до ями ще на світанку. Вони витягли ракету з печери, просушили пальне, підготували різні припаси.

      Над горбами зійшло сонце, в березовому лісі заспівали птахи, сине небо було безжурним, лагідним. Андрійко виглянув із ями, прислухався.

      — Ніде нікого. Скоро прийде Надійка, і тоді почнемо…

      Справді, незабаром на стежині, що вела від лісу, з’явилася захекана дівчинка. Вона тримала в руках велику торбу, в якій щось несамовито кидалося і завивало. Це був їхній “космонавт”, кіт Рябуша, улюбленець Надійчиної баби.

      — Що — не хотів? — поцікавився Боря, торкаючись пальцем до торби.

      — Всю дорогу мучив мене, —пожалілася Надійка. — Ледве донесла.

      — Несвідомий, — махнув рукою Андрійко. — Відкрий торбу, хай подихає…

      Дівчинка розв’язала зашморг, з отвору з’явилася голова великого рябого кота. Він вдихнув повітря і жалібно нявкнув.

      — Мовчи, дурню, — докірливо озвався Андрійко. — На ракеті полетиш. Не кожному така честь випадає…

      Але кіт явно не згоджувався із доказами Андрійка. Він не змовкав ні на хвилину, то жалібно нявкаючи, то погрозливо завиваючи.

      Андрійко махнув рукою — нічого, мовляв, не вдієш! — І наказав:

      — Неси в яму. Пора запускать!

      Вони спустилися в яму. Андрійко поставив ракету на ніжки-дюзи, відкрив дверцята каюти.

      — Надійко, клади кота в ракету…

      Дівчинка всунула голову “космонавта” в отвір, але кіт, ошаленівши від страху, вперся лапами у стінки, не бажаючи брати участі в сумнівному експерименті.

      — Що ж робити? — жалібно крикнула Надійка. — Він дряпається навіть крізь торбу!

      — Притисни лапи!

      — Кусається!

      — Сунь голову в каюту. Ось так. Тепер передні лапи! Бач! А тепер задні самі підуть! Готово!..

      Андрійко швиденько зачинив дверцята, накинув гачок. Рябий кіт біснувався в самоварі, репетуючи, ніби сто котів у березні. Ракета повалилася набік. Андрійко ніяк не міг поставити її рівно. Надійна прихилила обличчя до ілюмінатора, ніжно примовляла:

      — Рябчик… Рябушенька… ну, заспокойся… ну, будь розумненьким… я тобі ковбаски дам… Ми ж тобі хочемо як краще!..

      Рябушка трохи вгамувався. Він сидів уже смирно, тихо нявкаючи і насторожено чекаючи, що ж з ним зроблять напасники.

      — Переверніть ракету дюзами вгору, — прошепотів Андрійко.

      Боря і Надійка виконали наказ. Андрійко всипав у букси по дві жмені пального, потім укинув туди по жарині з вогнища, розведеного заздалегідь. Пальне затлілося, Андрійко схопив чопки і заплішив ними “дюзи”.

      — Тепер поставте сторч! — приглушено крикнув він.

      Помічники дрижачими руками опустили ракету на землю.

      — Тікай!

      Усі кинулися геть із ями і сховалися за бузиною, припавши до трави. Андрійко, вхопивши зубами бадилину папороті, нервово жував її. Чи вийде що-небудь з їх плану? Чи полетить?

      Боря, що лежав поряд, шморгнув носом, розтер пилюку на щоці.

      — Не вибухне, — розчаровано озвався він.

      — А от і вибухне! — огризнулася Надійка. — Ти завжди панікуєш…

      Кіт, почувши голоси, знову жалібно занявчав.

      — Тихо, — урвав суперечку Андрійко. — Бачите, димить…

      Справді, над ямою звивався сизий дим. Спливали тягучі секунди. І ось…

      …почулися лункі вибухи. Над ямою з’явилася біла хмарка, майнуло щось блискуче. Над кущами захурчало, пролунав божевільний голос кота.

Сторінка 1 з 6 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 > У кінець >>

Пошук на сайті: