Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_dyvni_hrycevi_pryhody.docx)Oles_berdnyk_dyvni_hrycevi_pryhody.docx24 Кб695
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_dyvni_hrycevi_pryhody.fb2)Oles_berdnyk_dyvni_hrycevi_pryhody.fb226 Кб581

 

Бердник Олесь

Дивні Грицеві пригоди

 

Перший іспит

 

Гриць ще не встиг заснути, як з коридора почувся голос тата, а по тому радісно зойкнула мама. Минуло ще кілька хвилин, тато продовжував про щось гомоніти, але раптом мама почала бідкатись. Що ж сталося? Невже тато знову покине їх з мамою і полетить у космос? Та ще й надовго. Перший раз він літав до Марса, а повернувся лише через рік. Бідна мама не відходила від телеекрана у Космоцентрі, дуже хвилювалася. Навіть Грицеві доводилося заспокоювати її. Що ж трапилося тепер, куди має летіти тато?

Не в змозі перебороти цікавості, Гриць скочив з ліжка, навшпиньки підкрався до дверей і почав дослухатися.

— Ти розумієш, моя люба,— казав тато,— це ж перший політ в систему Юпітера. Дехто з учених вважає, що там дослідникам випаде нагода спостерігати небачені форми життя.

— А може, зустрінуться й мислячі істоти,— додала мама.

— Можливо. Космоцентр планує створення земної колонії на Європі — великому супутнику Юпітера. Ми залишимося там на три роки. Дозволено з собою взяти дружин. Тобі доведеться оволодіти деякими космічними професіями.

— Гаразд,— сказала мама.— Проте мене турбує, що буде з Грицем?

— Віддамо до інтернату.

— Нізащо! — вигукнув Гриць, уриваючись до коридора.— Без мене нікуди не полетите! Ич, що надумали! Я з вами полечу!

— По-перше, негарно підслуховувати! — докірливо озвався тато.— А по-друге, в далекому світі потрібні люди мужні й загартовані. Ти певен, що витримаєш будь-яке випробування?

— Витримаю! Я нічого не боюся!

— Хвалько,— лагідно розкуйовдив тато синове волосся.— Не кажи гоп, доки не перескочиш.

Політ було призначено на серпень. Лишалося три тижні. Татові дали відпустку на десять днів, і він разом з мамою та Грицем вилетів до гірського Алтаю, щоб там відпочити. Шатро нап'яли на березі озера. Наступного дня біля берега на воді гойдалася срібна сигара — швидкісний човен. Вирішили покататися. Зробили по озеру кілька блискавичних кіл. Гриць верещав від захоплення. Тато повів човна до виходу з озера, там зеленкуваті води, люто клекочучи, грізним водоспадом вливалися до річки Катуні.

Зненацька замовк двигун. Тато похапливо длушпався в приладах. Стрімка течія несла човен у смертельний вир. Гриць відчув, як розпач витискує йому з грудей крик жаху. Але хлопчик глянув на суворі мамині очі, на татове зосереджене обличчя і, вкусивши себе за пальця, промовчав. Човен падав у безодню, насувалися гострі скелі. Гриць заплющив очі. З його вуст не вирвалося ані звуку. Якщо й гинути, то не боягузом!

Раптом клекіт води затих, повітря тонко заспівало в вухах. Хлопчик розплющив очі. Човен летів у небі, гори й ліси пропливали внизу.

— Що це? — прошепотів Гриць.— Ми живі?

— Перший іспит,— сміявся тато.— Човен годиться і для води й для польоту. Синку, ти витримав перший іспит. Я подумаю, може, й візьмемо тебе до далекого світу...

— Проте пам'ятай, Грицику,— мама загадково глянула на сина,—-все життя — то великий іспит.

 

 

Другий іспит

 

Минули дні відпустки. Тато взяв Гриця до Космоцентру, показував йому дивовижні пристрої, машини та космічні апарати. Дещо хлопчик бачив на екрані телевізора або в кіно, але тут усе було справжнє, величне і таємниче. Якось не вірилося, що ось ця або ота ракета незабаром летітиме у порожнечі зоряного простору, а від Землі її відділятимуть мільйони кілометрів.

Тато заводив Гриця у житлові каюти космольотів, дозволяв навіть посидіти в кріслах пілотів. А потім почав привчати його ходити в костюмі космонавта та скафандрі. Космічне вбрання було незручне й важке, проте Гриць терпів, не промовивши й слова невдоволення. Він перемовлявся з татом по радіотелефону, приймав їжу крізь прозоре забрало, сам замінював використані балони для кисню.

— А тепер, синку,— якось сказав тато,— побачимо, чи є в тебе справжня мужність.

— А хіба я злякався тоді, біля водоспаду? — образився Гриць.

— Того мало. Тепер треба стрибнути з літака.

— Як? — скрикнув хлопчик.— Просто так?

— Та ні,— засміявся тато.— 3 парашутом. Космонавтам це необхідно. Всякого буває. Раптом аварія при підльоті до планети, треба, щоб усі члени екіпажу не боялися залишити космоліт. Збагнув?

— Збагнув,— відповів Гриць, хоч усе його тіло похололо від страху.— Я стрибну з літака, татку!

Наступного дня вони вилетіли на реактивному лайнері. Незабаром під крилом літака видно було лише густу тайгу. Гриць то поглядав на спокійне татове обличчя, то на білі-пребілі хмарини за ілюмінатором, то поправляв лямки парашута на плечах. Коли ж нарешті стрибок? Чи не злякається він?

З каюти виглянув пілот, привітався з татом, підморгнув Грицеві. Тато повів сина до виходу. Відчинився люк, дихнуло холодом. Гриць поточився назад, але відразу ж схаменувся, бо побачив у татових очах насмішкуваті іскринки. Він кинувся до люка й стрімголов упав у безодню.

Тьохнуло серце, замерехтіло все довкола — хмари, небо, земля. Над хлопчиком спалахнула вогняна квітка парашута. Падіння сповільнилося. Тепер Гриць колихався під велетенським куполом, наче в дитячій колисці. Страх де й подівся: було легко, радісно.

Поруч з ним з'явився блакитний купол — то спускався тато, він розмахував руками, вітаючи сина. Гриць щось кричав, співав, але через вітер нічого не було чути.

Хлопчик опустився на широку галяву поміж високими глицевими деревами, торкнувшись ногами землі, впав на бік, як його вчили, а потім підскочив і, плутаючись у стропах парашута, побіг до тата, котрий спустився раніше і вже чекав його.

— Молодець, синку,— спокійно мовив тато.— Ти можеш бути космонавтом. Беру тебе в політ до Юпітера.

 

Небезпечна зустріч

 

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>