Левко Боровиковський - Бандурист

БАНДУРИСТ

На дереві жовкне по осені лист. 
Свій вік переживши, сідий бандурист 
Підвіконню пісні співає. 
Біжить чередою за ним дітвора, 
Сідого проводять з двора до двора, 
А дід на бандуру їм грає: 
Під звонкії струни гетьмани встають, 
І прадіди в струнах бандури живуть, 
І дишуть холодні могили: 
Бринчать,— як козаки боролись з врагом. 
І як під широким московським орлом 
Козаки нагрілись, спочили.— 
Ті давні набіги, ті давні борби 
Остались у головах старців сідих — 
Там дідівська давність схована. 
Дід строїть бандуру; пробіг по струнах — 
І струни говорять в костистих руках,— 
І старець співа про Богдана: 

«Обріс мохом сірий камінь, в полі лежачи, 
Зажурились козаченьки, дома сидячи. 
Дім — пан робочому; 
Козакові охочому — 
В полі погулять! (2) 

Закрякали ворононьки над Батурином, 
Їдуть козаки на радоньку з паном гетьманом. 
Кра! Кра! — з сього краю 
Козак піде по Дунаю — 
Будем проводжать! (2) 

Розпустилися парості в ясної зорі, 
Затрубили в жерстяний ріг в гетьманськім дворі. 
Блись! Блись! — зірка встала, 
Світлий волос розчесала: 
Мирові не буть! (2) 

Заіржали кониченьки у ясел стоя, 
Зготовлена козаками дорожня зброя. 
Спис, шабля гостренькая, 
І рушниця цілкенькая, 
І козацький кнут. (2) 

Задзвонили в Батурині у великий дзвін: 
Прощається із Богданом ввесь гетьманський двір 
Йде рада за гетьманом — 
За Богданом добрим паном 
В поход проводжать. (2) 

Закричали сірі гуси, в вирій летючи; 
Заспівали козаченьки, в похід ідучи,— 
Крик! Свист! Музика грає; 
В вітрі короговця має; 
Коники іржать. (2) 

Кругом поле широкеє рястом зацвіло: 
Не ряст — військо гетьманськеє у похід вийшло. 
Під ним земля дрижить; 
Курява стовпом стоїть, 
Хмари вслід ідуть. (2) 

Попереду сам Богданко конем виграє; 
Він до синього до моря степом прямує — 
Ідуть моря оглядати, 
Жупанів набирати, 
Грошей нагрібать! (2) 

Тричі місяць роги зводив, тричі полоскавсь: 
З козаками додомоньку гетьман не вертавсь. 
Батурин снігом вкрився; 
Десь Богданко забарився — 
Додому нема. (2) 

На четвертий жерстяний ріг в полі заревів: 
То Богданко із походу веде козаків — 
Звісивши головоньку, 
Ідуть коні додомоньку, 
Козак утомивсь. (2) 

Віталися козаченьки дома з батьками; 
А на дворі на гетьманськім музики грали; 
Козаки сходилися, 
Сріблом, злотом ділилися, 
Пили, гуляли. (2) 

Після зими й негодоньки зацвіли садки; 
Після війни — відпочили дома козаки: 
Козак світом мутить; 
Дома п’є та уси крутить — 
Та все не ґуля!» (2) 

Село Милюшки, 1830.

Пошук на сайті: