ВІЩБА

— Чомусь мій кінь вороненький 
Не пив у криниці; 
Чомсь брязнула на кілочку 
Шабля край полиці. 
— Вітер вінув проз віконце — 
Шабля забряжчала; 
Ніччю, синку, сніженьками 
Криниця припала. 
— Шибка, нене, не дзвонила; 
Криниця — як слізка: 
Певно, певно, моя мила 
У чужого ліжка! 
Кінь та шабля — моя віра: 
Розгадав їх вістку… 
Не плач, нене, пусти мене — 
Привезу невістку… 

Курск, 1832.