ДІН

Питається море в Дону: 
«Відкіль гониш води? 
Яку росиш ти сторону 
І поїш народи?» 

«Біжать мої світлі води 
З далекого краю: 
Славні сторони й народи 
Рошу й напуваю. 

Сто станиць на моїх кручах 
Мене поважають; 
Сто полків-орлів літучих 
Коней напувають. 

Їх воєнна слава давня, 
Як сам я, без краю! 
Я їх щастя, я їх знамя 
Купаю й кохаю! 

Там дівчата злоту й шовку 
І щоту не знають; 
Там козаки в царськім войську 
Маком розцвітають. 

Там у вині винограднім 
Купаються діти; 
Там у степу неогляднім 
Табуни без сміти. 

Цар козаків зна кохати, 
Дав їм батьком — сина: 
Донське сонце, донська мати — 
Царськая дитина!».