РИБАЛКА

Після бурі дівчинонька 
З Дону воду брала: 
«Чиє хвиля веселечко 
К берегу примчала? 

Чи того рибалоньки, 
Що вірно кохала, 
Що від нього до зіроньки 
Ніченьок не спала?.» 

Пливе човен — та вже його 
Вода затопляє; 
Та на човні знайомого 
Рибалки немає. 

Буйний вітер з дальніх сторон 
Хвилю наганяє; 
Понад Доном чорний ворон 
Кряче й промовляє: 

«Ой покинув рибалонька 
Човник і весельце 
Та затопив у Донові 
Вірненькеє серце». 

Ой утопив рибалонька 
Та й мовив річима: 
«Пливи, човне й веселенько,— 
Де вірна дівчина! 

Нехай човен мені буде 
Замість домовини; 
Хай весло поставлять люде 
Хрестом на могилі!».