Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Andrij_chajkovskyj_chorni_ryadki.docx)Andrij_chajkovskyj_chorni_ryadki.docx168 Кб681
Скачать этот файл (Andrij_chajkovskyj_chorni_ryadki.fb2)Andrij_chajkovskyj_chorni_ryadki.fb2272 Кб636

 

Чайковський Андрій

Чорні рядки

Мої спо­мини за час від 1 лис­то­пада 1918 р. до 13 трав­ня 1919


 

Отсі і ряд­ки наз­вав я чор­ни­ми. За­чав я їх пи­сати за­раз по роз­валі на­шої мо­лодень­кої дер­жа­ви, ко­ли я встиг утек­ти до Ко­ломиї і опи­нив­ся під ру­мунсь­ким пос­то­лом. Ли­царсь­ке ру­мунсь­ке вій­сько тоді справді хо­дило в пос­то­лах, а стар­ши­ни ма­люва­ли собі лич­ка і стис­ка­ли талію шнурівка­ми.

Я за­чав пи­сати у стані най­страшнішої деп­ресії. Я був близь­кий бо­жевілля і лиш якесь чу­до, що я не на­ложив на се­бе рук з од­чаю, що­би покінчи­ти свої страшні ду­шевні му­ки.

Я так щи­ро вірив в успіх на­шої свя­тої спра­ви, я ніко­ли стіль­ки не пра­цював, як у тім періоді на­ших виз­воль­них зма­гань. А цю мою пра­цю зро­зуміє лиш той, хто пра­цював се­ред та­ких са­мих об­ста­вин, як я: під гу­ком гар­мат і та­рах­котінням ско-рострілів, ко­ли то від ча­су до ча­су по­кажеть­ся, за­фур­ко­тить у повітрі птич­ка

і від ча­су до ча­су зне­се залізне яєчко з ек­ра­зито­вим жов­тком.

Ми­мо то­го я пра­цював у тій твердій не­похитній вірі, що на­ша свя­та спра­ва не мо­же про­пас­ти та що ми по сот­ках літ не­волі за­живе­мо у своїй батьківщині своїм воль­ним жит­тям.

Та на­раз усе порс­кну­ло, мов миль­ний пу­зир на воді. Нас пе­ре шах­ру­вали, про­дали, зро­били з нас по­дару­нок тим, що біль­ше обіця­ли да­ти.

По такім роз­ча­руванні мож­на бу­ло збо­жеволіти.

Те­пер відгре­бую у моїх ску­пих за­пис­ках та в моїй пам'яті усе ми­нуле. Пи­шу ті ряд­ки на­че кров'ю мой­ого сер­ця, роз­ди­раю ра­ну, кот­ра буцімто вже за­гоїла­ся, вик­ли­каю давні болі, котрі зно­ву тре­ба пе­реболіти.

В цих моїх спо­минах не мо­жу на­пев­но опе­рува­ти наз­вись­ка­ми і пев­ни­ми ка­лен­дарни­ми да­тами, бо я не мав ча­су вес­ти хроніки день по дневі. То­му і не прогніва­юся, ко­ли ме­не хто тя­мучий спра­вить. Та вже не ба­гато та­ких ос­та­лося між жи­вими, котрі враз зі мною тоді пра­цюва­ли, ба­гато з них уже під му­равою.

Мені на­суваєть­ся ще од­но пи­тан­ня: чи такі спо­мини ко­му потрібні і чи бу­де з них який по­житок для гря­дущо­го по­коління? Мені здаєть­ся, що це тре­ба кон­че зро­бити і са­ме в інте­ресі гря­дущо­го по­коління. На мою дум­ку, ніякий ук­раїнець не по­винен за­бира­ти з со­бою у мо­гилу то­го, що знає, що він пе­режив, а що мо­же ма­ти за­галь­ний інте­рес, хоч би із ма­лої за­кути­ни на­шої землі. Такі спо­мини, вкупі з дру­гими та­кими спо­мина­ми, скла­дати­муть хроніку-літо­пис ми­нуло­го, і це бу­де важ­ли­вим дже­релом для бу­дучо­го

істо­рика.

Але при то­му од­на ви­мога; об'єктивність і совісність у пред­став­ленні спра­ви.

Пи­шучий не сміє нічо­го за­мов­чу­вати, навіть своїх осо­бис­тих по­хибок і прогріхів, ко­ли во­ни за ним є. Лиш та­ка хроніка мо­же зас­лу­гову­вати на віру.

Такі дже­рела для бу­дучо­го істо­рика ду­же потрібні. Во­ни мо­жуть бу­ти вірною світли­ною то­го всь­ого, що тоді діялось, доб­ро­го чи зло­го. З то­го гря­дуще по­коління чер­па­тиме на­уку, що тре­ба насліду­вати, а що оми­нати.

Дня 31 жов­тня 1918 пізнім ве­чором, ко­ли я вже пок­лався спа­ти, з'яви­лось у ме­не двоє мо­лодих лю­дей і ска­зали моїй слу­жанці, що му­сять ко­неч­но зі мною у важній справі за­раз го­вори­ти. Я одяг­ся на­борзі і вий­шов до гос­тей. То бу­ла пан­на Оле­на

Сте­панівна,' яку я пізнав раніше при Січо­вих Стріль­цях,2 що кіль­ка днів по­бува­ли в Сам­борі, і який­сь мо­лодий доб­родій (наз­вись­ка не пам'ятаю). За­яви­ли мені, що приїжджа­ють із до­ручен­ням ук­раїнсь­кої вла­ди зі Ль­во­ва з на­казом, що дня 1 лис­то­пада ук­раїнсь­ке гро­мадянс­тво має пе­реб­ра­ти в Сам­борі і повіті усю цивіль­ну

і вій­сько­ву вла­ду. В нас у Сам­борі бу­ла ор­ганізація на­родовсь­кої партії,3 кот­рої го­ловою був др. Да­нило Ста­хура,4 та я був зви­чай­ним ря­довим і не мав ніяко­го уря­ду в тій ор­ганізації. Ор­ганізація час­то схо­дила­ся до «Бесіди»,5 і ба­лака­лося про мож­ливість пе­рево­роту, а про под­ро­биці ніхто не го­ворив, як це в да­ний мент тре­ба би пе­ревес­ти. Я ска­зав це де­лега­там, і во­ни пішли до Ста­хури, кот­ро­го тоді, як я опісля довідав­ся, не бу­ло ще зі Ль­во­ва, де відбу­вали­ся партійні на­ради стислішо­го коміте­ту.

Цей на­каз ме­не так рап­том зас­ко­чив, що я зовсім втра­тив орієнтацію, що мені те­пер ро­бити. Чи вже справді ви­била для нас два­над­ця­та го­дина? Я не спав уже до са­мого ран­ку і дри­жав усім тілом. Чи во­но дасть­ся, чи місце­ва ор­ганізація по­роби­ла вже які підго­товчі кро­ки?

Сторінка 1 з 34 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 > У кінець >>