Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oleksandr_dovzhenko_shodennik_Skorocheno.docx)Oleksandr_dovzhenko_shodennik_Skorocheno.docx47 Кб621
Скачать этот файл (Oleksandr_dovzhenko_shodennik_Skorocheno.fb2)Oleksandr_dovzhenko_shodennik_Skorocheno.fb287 Кб490

 

ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО 

ЩОДЕННИК 1941 — 1956 (СКОРОЧЕНО)


     
     
     ПЕРША ЗАПИСНА КНИЖКА 
     
     
     1941 
     
     Обірвані брудні румунські й італійські полонені солдати кинулися на таких же жалюгідних німецьких полонених і стали бити. Це було огидне видовище і символічне. Полонених німців били жінки і діти, і конвоїри нічого не могли вдіяти. Жінки були злі і страшні, сама ненависть. Полонені мовчали, бо знали, що давно вже заслужили ще гіршої кари. 
     — ...Я тільки зольдат... 
     — От за це ми тебе і розстріляємо. Нам не потрібні солдати, потрібні просто люди. 
     Чим більше німці боялися населення, тим більше його нищили. Філософія нищення у тих, хто відступав,— підривали заводи—гіганти, палили хліб. 
     Фашисти прикрили свій наступ нашим населенням. Його гнали перед собою. Чути було голоси жінок: «Стріляйте по нас, не жалійте! Рятуйте себе і Україну — скривавлену Матір!» Німці відкрили церкви, школи, де вчили німецької мови і закону божому. 
     Гине Харків. Населення тікає від голоду. Висять повішені. 
     Коло Запоріжжя німці посилали по воду голих жінок до Дніпра, щоб наші не стріляли. 
     
     1942 
     
     «Змучені, зганьблені, голодні, нещасні жінки плакали, цілували наших бійців..., цілували зброю, припадали до холодних танків на снігу і поливали їх горючими сльозами. І на все це не можна було нікому дивитися без сліз. Радість і горе. То сльози наших матерів, нашої розтерзаної многостраждальної України». 
     Допитують начальника партизанського загону. Він мовчить. Йому обіцяють катування: обрубати руки, виколоти очі і т. д. І тоді воїн сміється з окупантів, бо безсмертний. Душа його вільна, і її не купити і не завоювати. 
     Скрізь нашестя пацюків і мишей. Це злидні. 
     «Основна ідея — непереможна, незламна сила нашого народу, його непохитний дух, його віра у тимчасовість окупації і його здатність до визвольної боротьби». Мина Нечитайло після жахливих катувань звернувся до німців з такими словами: «Плохі ваші діла. Ви діло програли». 
     Робили німці очну ставку полонених партизанів із кимось із рідних, а ті, не здригнувшись і не змінившись в обличчі, відповідали, що не знають цю людину, вперше бачать. Це свідчить про їхню велетенську духовну силу. «Кари і страти людей проводилися обов'язково прилюдно. Людей зганяли насильно». 
     Усі йшли на схід, а дехто не міг пройти мимо своїх осель, залишався на горе і сором матерям дезертиром. Потім не витримував знущань німецьких окупантів і йшов у партизани. 
     «Дівчата — краса землі нашої... Завмирали серця дівочі у німій тузі, і світ плив у їх очах од передчуття наруги, ґвалтувань, сорому і ненависних передчувань вагітності од ворогів». 
     Люди не раділи своєму звільненню. У них не було на це сили. Вони були бліді, змучені, й на них лежало тавро ганьби, знущань, морального розкладу. 
     Самогубства німців. 
     У бабусі в клуні був шпиталь. Коли питали, чи не страшно їй мертвих, відповідала, що тепер живі страшніші. «Німецькі офіцери — скоти і мерзотники як на підбір... Перед ними тремтіло наше населення і німецькі солдати теж». 
     Корів гнали на схід. Вони вмирали, і над ними плакали баби, згадуючи, як пестили і мили їх, готуючи до виставки. 
     Горить село. Зима. Вибігає з хати боса дівчина, за нею женуться німці. Не наздогнавши, вбили. 
     «Що ж буде з народом нашим? Виживе він у цій страшній війні чи загине од німців, од хвороб, од вошей, од голоду, знущань і катувань, і прийдуть свої, і гинутиме він від розстрілів та засилань за участь у співробітництві. Чи пропадуть марно наш і жертви?» 
     Людська душа — це чаша для горя. Коли чаша повна, скільки не лий — уже більше не поміститься. Тому в якийсь момент людині стає усе байдужим. Дійсність страшніша за всяку уяву. «Книги і фільми про нашу правду, про наш народ мусять тріщати од жаху, страждань, гніву і нечуваної сили людського духу». 
     Бійці так втомлювалися, що падали в сніг при 22 °С морозу і тут же засинали. їх треба було будити, щоб не позамерзали. 
     Треба зобразити в п'єсі чи романі такого пишномовного суб'єкта, у якого кожен крок розрахований на ефект, пафос і «глубокомисліє». Або товстого, жирного «журналіста», якому байдужа доля українського народу і людини зокрема.

 «Це в;оша. Вона невдоволена тим, що ми взимку мало просувалися вперед... А піди просунься сам, падлюка». 
     «Війна стала великою, як життя, як смерть. Воює все людство. Ніби земна куля влетіла в яікусь криваву божевільну туманність». Тема війни на довгі роки стане основною для мистецтва. «Україна мусить родити най-сильніші твори про народу війні, бодай один твір. Чи вистачить сили у письменників? Гей, хто в лузі, озовися!» 
     «Краще вмерти — загинути героєм, ніж жити рабом». 
     Вивозять усе зерно до Німеччини. На обліку все — кури, поросята. 
     Коло села табір полонених. Б'ють жінок, які приносять їжу і кидають за колючий дріт. Полонені втратили людську подобу. їм кидають дохлих коней, і вони розривають їх зубами. Тиф. 
     Ніхто в селі не згоджувався бути старостою. Призначили полоумного. Німці переконують, що прийшли остаточно. Кличка «Іван» для всіх. 
     Двоє поранених бійців забрели до оселі старої жінки. Вона їх нагодувала, перев'язала рани і залишила у себе. Сусідки навідувалися, приносили молока. А одна побігла в управу й виказала. Прийшли німці, спитали, що за люди. Жінка сказала, що це її сини поранені, затулила собою. Просила людей, щоб визналіи їх за її синів. Хтось сказав, що вона бреше. Бійців розстріляли разом із безсмертною матір'ю своїх синів, «що десь на фронті німців б'ють і матір споминають». 
     «Найдися, письменнику, рівний талантом» красоті материної душі, і напиши для всіх грядущих літ цей кришталевий прояв материнської душі, генія української матері». 
     Безсоромність у фашистів безмежна. Роздягаються догола, дають жінкам прати одяг. 

Сторінка 1 з 7 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 > У кінець >>