Аналіз морально-етичних ідей кіноповісті «Зачарована Десна»

 

На яких моральних засадах виховувався малий Сашко?

Маленький Сашко дитячим серцем розумів, що батькам жилося нелегко та не міг пояснити чому. А ставши дорослим, згадував: «Було в минулому житті батьків багато неладу, плачу, темряви и жалю. Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму — і пра­дід, і дід, і батько з матір’ю». Та все ж з дитинства запам’яталися уроки людяності, доброти, які він одержав від своїх рідних. Батько цінував людей працьовитих, чесних, талановитих. Без­корисливість батька. Ніжності Сашко вчився в матері. Мудрості і доброти — у діда Семена.

•       «Любив дід добру бесіду й добре слово».

•       «...Добра людина поїхала, дай їй Бог здоров’я,— коли подо­рожній нарешті зникав у кущах».

•       «... Нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли не пролили кров. Знали мир, щедротами й добро».

•       «Не вдаючись глибоко в історичний аналіз деяких культурних пережитків, слід сказати, що у нас на Вкраїні прості люди в Бога не дуже вірили. Персонально вірили більш у Матір Божу і святих — Миколая-Угодника, Петра, Іллю, Пантелей­мона. Вірили також в нечисту силу. Самого ж Бога не те щоб не визнавали, а просто з делікатності не наважувались утруж- дати безпосередньо. Повсякденні свої інтереси прості люди хорошого виховання, до яких належала і наша сім’я, вважали по скромності недостойними божественного втручання. Тому з молитвами зверталися до дрібніших інстанцій, до того ж Миколая, Петра та інших. У жінок була своя стежка: вони довіряли свої скарги Матері Божій, а та вже передавала Сину чи Святому Духу — голубу».

•       Щоб поновити свою святість, Сашко вирішив «творити добрі діла» — не їсти скоромного цілий тиждень, носити дідові воду, ходити до церкви або рятувати ластів’ят, як вони пови- падають із гнізда. Але пташенята не падали, і Сашко надумав піти на вулицю шанувати великих людей. Казали, що за це прощається багато всіляких гріхів на тім світі.

•       «Одні тільки бажання творити добрі діла й зостались при мені на все життя».

 

Яке місце в житті людей займає праця? Хто і як прищепив любов О. Довженку до праці й повагу до трудівника. Як це пока­зано у творі?

 

У сім’ї всі завжди були в роботі. Серед таких людей і вирос­тав Сашко. Він бачив, що всі зранку до вечора трудилися, навіть собака Пірат «носив з городу огірки в зубах і складав у саду в одну купку». Тож і хлопець не відставав: носив дрова до куреня, роз­водив вогонь, чистив картоплю, збирав ожину, гріб сіно.

 

•       «Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає з землі всяка рослиночка, ото мені радість».

•      «Скільки землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужии 1 чистии».

•      «...Як і кожна майже людина, він мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий великий косар, що сусіди забули навіть його прізвище і звали його Саміило- косар, а то й просто Косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою — легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша».

 

Як у «Зачарованій Десні» розв’язується проблема «природа і людина»?

 

Наддесення... Місячні ночі над річкою, світ дитячої чистоти й святості, що з такою силою відбився в «Зачарованій Десні». «Далека красо моя! — звертається Олександр Довженко до річки, та й не тільки до неї.— Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах...».

Через увесь твір проходить образ Десни, сприйнятої «зачаро­ваними» очима малого Сашка. Поезію дитинства творить Олек­сандр Довженко у своїй кіноповісті. В одних рядках — люди, в інших — природа. А яка чарівна вона навкруги Десни! Природа у «Зачарованій Десні» живе, безперервно змінюється.

Блискуче відтворена Довженком природа змінюється пара­лельно з настроями героя, виступає емоційним акомпанементом до його відчуттів: «Світ одкривається перед ясними очима пер­ших літ пізнання, усі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну». Той невеликий клаптик землі біля Десни — такий собі земний рай, що його Довженко не бачив більше ніде у світі у своєму дорослому житті. Як там пахнуть сти­глі яблука й огірки, а яка музика бринить, коли клепають косу! А яка там щедра природа!

Через світосприйняття малого Сашка письменник змальовує картини сінокосу, багатство літа: «Прокидаюсь на березі Десни під дубом. Сонце високо, косарі далеко, коси дзвенять, коні пасуться. Пахне в’ялою травою, квітами. А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс — все блищить і сяє на сонці... І вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве торкаючись лугу. Вбігаю в ліс — гриби. У лози — ожина. В кущі — горіхи. В озері воду скаламучу — риба...».

Серед цієї розкішної природи на березі чарівної Десни живуть люди — працьовиті, мудрі, талановиті. Щастя матері Сашка в праці біля землі, для неї немає більшої радості, як бачити, що із землі «вилізає всяка рослиночка». Щастя батька — у любові до своїх дітей, до рідного краю, до природи, до праці. Сашків дід Семен — «добрий дух лугу», що має потаємний зв’язок з при­родою, увміє розмовляти з кіньми, телятами, з травами, старою грушею і дубом — з усім живим, що «росло і рухалось навколо». У любові до природи й праці виховували Сашка. Живучи в орга­нічній єдності з природою, хлопчик милується нею, намагається осягнути її розумом. Тому й вважає свого собаку Пірата членом родини, тому й знає, що ворона-провісниця не тільки «завідує погодою», але й знає кожного, «як облупленого».

У співжитті з природою люди багатшали душею, чистішали помислами. І зоряні ночі під час сінокосу, і плескіт весняної води, і, звичайно, красуня Десна, свята ріка незабутніх Сашкових мрій,— усе це, безперечно, проніс Олександр Довженко через своє життя.

Дуже точно визначив зміст кіноповісті Максим Рильський: «Зачарована Десна» — це задушевна лірична сповідь, по вінця наповнена любов’ю до рідного краю, до трудового народу, до Укра­їни з її великим, але скорботним минулим і з її великим і радіс­ним майбутнім».

 

Художні особливості повісті.

Спогади автора пересипані щирим і лагідним усміхом. З м’я­ким гумором та іронією митець змалював кумедні випадки з жит­тя односельців, висміяв деякі звички чи вади характеру своїх пер­сонажів. Неабиякий комічний ефект створює мова героїв, пере­сипана прислів’ями, приказками, порівняннями, жартівливими висловами. У творі нерідко звучать дошкульна, викривальна насмішка, гостра сатира, сарказм (сцена розмови батька з учи­телем). Особливої виразності досягає письменник, змальовуючи сцени бойовиська на косовиці, що асоціюються в дитячій фантазії з героїчними сторінками національної історії. О. Довженко вда­ється до гіперболізації та умовності, народнопоетичних уособлень, метафор, епітетів, порівнянь. Варто зауважити, що навіть страшні побоїща, звісно, нафантазовані, закінчуються щасливо. У творі переплітається реальне життя й фантастичне (епізод про лева).