Характеристика твору

Івана Драча "Балада про соняшник"

Жанр: балада (модерна).
Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденні.
Віршовий розмір: верлібр.

До золотого фонду української поезії ввійшла «Балада про соняшник» (1962). Це — глибоко асоціативний сюрреалістичний твір про природу мистецької творчості, таїнство пробудження творчого духу в людині. Жвавий сільський підліток із щирою душею й багатою уявою пережив дивне видиво: він бігав наввипередки з вітром, рвав груші-гнилички, купався біля млина, стрибав на одній нозі, щоб вилити воду з вуха, — і раптом побачив сонце,

Красиве засмагле сонце,
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари у небі…

Це видиво назавжди змінило душу героя, звичайний хлопець став «соняшником». Сонце - традиційно в І. Драча — символізує вічне духовне джерело життя, а от соняшник — справжнього митця, який поєднує в собі два прагнення — порив в височінь, до сонця й закорінення в рідну землю.

Драч реформував жанрові можливості балади, відкинувши традиційні легендарно-історичні, героїчні й фан­тастичні її атрибути, але залишивши ліро-епічну структуру, напруже­ний сюжет… У його баладах ліричний суб’єкт уміє миттєво осягнути світ, побачити в ньому щось дивне, неповторне, якусь нову грань, яка не всім відкривається.

У «Баладі про соняшник» побутова конкретика, універсальність і велич життя поєднані в цілісність, читацьке світосприймання пов’язане відчуттям неперервності руху й відкриттям краси в повсякденному житті. Уже початок балади незвичний: соняшник, цей невід’ємний ат­рибут українського пейзажу й національного світовідчуття, зазнає мета­морфоз… Соняшник у баладі — то хлопець: поет майстерно застосовує фольклорний мотив перевтілення (коли дівчина стає тополею, юнак — явором). Драч поєднує в одній площині реальні деталі з метафоричним узагальненням, застосовує асоціативне мислення, унаслідок чого реаль­ні предмети стають символами… Водночас образ сонця набуває метафо­ричного смислу й символізує поезію, тобто сонце-поезія трансформу­ється в образі звичайнісінького сільського дядька…

Образи соняшника й сонця цементують структуру поезії, вони над­звичайно прозорі: читачеві зрозуміло, що поет нерозривно пов’язаний із реальним життям, яке дає можливість самореалізуватися творцеві. Від­криття краси, духовності, що набувають космічного, сонячного виміру, неможливі без «земного», реального буття, яке творча особистість пе­реплавляє у витвори мистецтва (М. Ткачук).