Характеристика образів та аналіз твору «Балада про соняшник»

 

Назвіть образи, змальовані у творі. Охарактеризуйте їх.

В Іва­на Драча соняшник і сонце наділені людськими властивос­тями, олюднені, як у фольклорі, у народному світосприй­манні, за яким довколишня дійсність трактувалася такою ж живою, як і людська, тому в Украяні здавна до рослин стави­лися, як до істот, наділених душею, що відбилося в багатьох легендах та піснях, а також у літературних творах. Соняшник — завезена рослина, яка відразу вписалася в укра­їнський краєвид, стала квіткою національного світовідчу­вання. Очевидно, не останню роль тут відіграла її досконала короно-подібна форма, схожа на сонячну, а також жовтий колір як невід'ємна частина національної символіки. До речі, П. Тичина, ознайомившись із текстом балади І. Драча, запи­сав у своєму щоденнику, що жовтогаряча барва {«сонце моє оранжеве») відповідає «характерові творчого сприймання світла українського народу». Водночас соняшник немовби підтверджував магічну силу сонця, постійно повертаючи до нього свою квітку, уособлюючи небесне світило на землі.

 

Проаналізуйте алегоричність образів соняшника и сонця в баладі І. Драча. 

Алегоричні образи соняшника й сонця чітко вказують, про кого та про що йдеться — про поета й поезію, які самостверджуються на основі буденних реалій. Вони розкривають приховані можливості творчого життя за законами краси, духовного злету. Такий рух пробудженого таланту від «земного» до «небесного» здійснюється у творі І.  Драча через образи соняшника, що поєднує в собі ці дві сфери: порив до високості із закоріненням у рідний ґрунт. Вибір образів на роль поезії, та поета є досить цікавим. Якщо сонце — символ світла, тепла, чистоти, життя й цілком підходить на роль поезії, то на соняшник як образ поета вибір випав через його національну символіку (хоча рослина й була завезена в Україну).

 

Розкрийте сюжет балади.

Сюжет твору доволі кумедний: живе соняшник, своєю поведінкою він нагадує звичайного хлопчика, який бігає наввипередки, рве на груші гнилиці, купається коло млина, стріляє горобців з рогатки тощо. Єдину відмінність відзначає автор: у соняшника було шор­стке зелене тіло. І одного разу після купання, стрибаючи на одній ніжці, щоб вилити з вуха воду, він побачив сонце, «у червоній сорочці навипуск, що їхало на велосипеді, обмина­ючи хмари у небі». І соняшник, застигши в німому захопленні, просить, щоб сонце або дало покататися на велосипеді, або посадило його на раму. Хлопчина-соняшник уже ніколи не міг відвернути свою золоту голову від цього видива, від чарів, що навіки полонили його, від звіданих почувань: згадаймо, що наприкінці 50-х років XX ст. велосипед ще був незнаною розкішшю, до якої так хотілося долучитися кожному сіль­ському підліткові. І тоді стає зрозумілішим і ближчим цей образ сонця-поезії, хвилинного осявання, бажання подовжити це осявання «Дайте покататися, дядьку!»

 

Проаналізуйте кульмінаційну думку.

Ліричний сюжет зво­диться до кульмінаційної думки: Поезіє, сонце моє оранжеве! / Щомиті якийсь хлопчисько / Відкриває тебе для себе, / Щоб стати навіки соняшником.

На перший погляд, цей вірш — просто весела забавка. Але своєрідний висновок твору примушує визнати, що перед нами не потішна оповідка про дивні події, а притча про красу й силу поезії.

Павлові Тичині в «Баладі про соняшник» сподобалося, що добре відома в літературі тема обдарованості й таланту була подана цілком по-новому: тільки той творець зможе відкрити сонце поезії, хто, поглянувши на це сонце, навіки ним захопиться).

 

Охарактеризуйте художні особливості твору.

У баладі вели­кого значення надається ритмічно-інтонаційним особливос­тям віршування, смисловій точності слів та словосполучень, синтаксичному паралелізмові, що властиво верлібру (вірш без рими й розмірів з довільним чергуванням рядків різної довжини):

В соняшника були руки і ноги,

Було тіло, шорстке і зелене,

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу і рвав у пазуху гнилиці