Володимир Дрозд

Ирій (СКОРОЧЕНО)

Дядько Денис, приїжджаючи до нас у село Пакуль, після щедрого частування обіцяв, що я вчитимуся в старших класах у місті. Матері не вірилося, що її рідна сестра Дора, з якою вони постійно були І стані "холодної війни", візьме до себе жити її хлопця. 

Нарешті довгоочікуване стається. Приїжджає дядько на велосипеді, забирає мене, корову Маньку, груші з верби, що я нарвав, і їде до міста. Мати застерігає, щоб вчився й не займався дурниця ми (вона мала на увазі ті вірші, що я писав). Я ж гоноровито заявив, що буду артистом. Прощаючись із рідним подвір’ям, змахнув крила ми й злетів над ним. Подивився востаннє на любисток, бузок, мороз, бо не повернуся вже в Пакуль, — це мій учорашній день. А мати приїжджатиме до мене в Ирій. 

Ирій — це казкова країна, де не буває зими, де карасі виходять на берег і мирно бесідують зі щуками, а вовчиці вигодовують ягнят, куди злітається птаство й перезимовує, як у нас перебувають літо міські дачники. Ирій — це країна мого майбутнього. 

Я прийшов до школи, підготувавши цілу промову про те, яким старанним учнем буду, щоб не думали, що я за протекцію, але директора не було, довелося документи віддати секретарці, сказавши, що все домовлено. 

Я боявся закохатися, бо досі через кожну закоханість страждав. У школі побачив дівчину з обкладинки календаря, закохався, а потім виявив, що в класі десятків зо два таких же дівчат з обкладинки календаря — у коричневій шкільній формі з білим фартушком, з двома кісками, із серйозними й розумними очима за скельцями окулярів. У неділю матері дали аванс за корову, і вона купила мені лижний костюм та грубошкірі шкарбани "на виріст", довелося напхати туди соломи. Увечері ми прогулювалися міським бульваром з тіткою Дорога в новому крепдешиновому платті та дядьком Денисом у довгополому сріблястому макінтоші. 

Тітка й дядько кожного разу із нетерпінням очікували газету з тиражем грошово-речової лотереї — мріяли виграти автомобіль, але кожного разу номери не сходилися, і тітка дуже засмучувалася, навіть хотіла втопитися в ночвах, особливо після мого зауваження, що не в грошах щастя. 

Сто тридцять сім разів офіційно перейменовували Солом’янку, але вона вперто трималася за своє ім’я. Вона не мала ні початку, ні кінця, в ній губилися навіть автобуси. Започаткував Солом’янку дід Єврась, який перебрався з Пакуля через Собакареву гору в Ирій. Дядько Денис зайнявся комерцією, бо в його серці вже тоді жила мрія про автомобіль, та все якось невдало. Коли Солом’яники посварилися й поділили хату, молодим довелося ходити через вікно. Поділили навіть курку, і тепер половина бігала по нашому городові, а половина — по дідовому. 

У мене був обов’язок — годувати величезного кабана, який не міг віть вилізти зі своєї буди. Наближалася шкільна художня олімпіада, і я репетирував на подвір’ї, готуючись до великої сцени, уривок гетівського "Фауста". Немилосердно калічачи сільською вимовою слова, читав вірші, потім уклонявся псові й кабанові і йшов зі сцени. 

Услід мені вдячно шелестіли груші, вишні та яблуні, а дід дивився підозріло. На сцені я був у захваті від власної декламації, чекав захоплених відгуків знаменитого актора в журі, але обрали на міську олімпіаду іншого, не мене! Актор Перебендя, до якого я прийшов, сказав, що я можу грати, але треба виростити в собі душу, бо людина без душі — лише декорація, футляр, у якім скрипка і не ночувала. А ростити душу так само важко, як ростити хліб. І запросив приходити до нього по суботах. 

Але в суботу замість літературного вечора я потрапив до асенізаційної валки. Це була нова ідея дядька Дениса, яка обіцяла багатство й новий автомобіль. Діда Кіндрата, потомственого асенізатора, який побажав товаришам із лагідністю та правдою жити у світі, чесно роблячи свою справу там, куди поставила громада, забрав ківш Великої Ведмедиці, а дядько Денис хотів зайняти його місце ватажка у валці, проте ледь не втопився у гноївці й змушений був із ганьбою втікати. Уся надія тепер була на кабана. Коли ми потрапили додому, то побачили, що кабан втік разом із будкою, залишивши такий слід, ніби бульдозер проїхав. 

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>