ЗОЛОТИЙ ЛЕВ

Ой леліяла го, колисала,
В шовкове пір'є спати клала,
Волоськов піснев го коїла,
Росов дунайськов го поїла.
А як поїла, говорила:
\"Ой синку мій, дитинко мила,
Рости ми буйний, як то синє море,
Рости ми красний, як ті чорні гори,
Рости хороший та гойний,
Як Сокіл, батько твій покойний\".
Ой так казала бідна вдова
Та зашуміла, як дуброва;
Та все шуміла, щебетала
Над своїм сином, що одного мала.
Аж виріс козак Соколович,
Хороший, красний, як попович...

Гой ріже тамобор в три набати:
Задумав цісар бранку брати,
Ой та не мало, та й не много,
Лиш триста тисяч без одного,
А все хлопці, а все руські,
Під канони під французькі,
А під кулі спижевії,
Під гранати вежевії;
Що де грєне -
Триста гине,
А де гукне -
Серце пукне.

З'їхалися да капітани,
Та майори, та гетьмани
Та до славної до тої
Вербицирки чернігівської,
Та стали писати, малювати,
На папери затягати
Соколі очі і чорні брови,
Якого роду, якої мови.
Та й писали, порошили, -
Того взяли, того лишили.
Аж Соколович, вдовин син,
Під цісарський став аршин;
А вербецирник не може вдати -
Козацьку вроду написати;

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>