ЛУК'ЯН КОБИЛИЦЯ

Було колись в Буковині -
Добре було жити.
Не знали ми, що то біда
Та що то тужити.
При кобзині зійшла днина,
При скрипочці нічка; 
А вна собі молоденька, 
Як у траві чічка. 
У батенька у Стефана, 
В Волощини неньки 
Пробувала. Не спиняли,- 
Що багло серденько, 
Що хотіла, те й робила: 
Гуляти - гуляла, 
А хотіла рано встати, 
То рано вставала. 
А хотіла попіспати 
В шовкових перинах, 
То ненечка старенькая 
На пальцях ходила, 
Журилася, молилася, 
Двері підливала... 
На острішку в'ють голуби, 
Вона їх вмовляла: 
\"Не гудіте, голубочки, 
На побитій1 хаті, 
Не будіте мою дочку 
В тисовій кімнаті, 
Бо я знаю, коли маю 
Донечку будити...\" 
Не плач, серце Буковино! 
Що ж мусиш робити, 
Коли така уже доля 
Твоя на сім світі... 
Батько помер, неньку вбили, 
А сироти-діти 
Розібрали добрі люде 
Нібито за своє: 
Одну турчин, другу москаль, 
Тебе, серце моє 
Буковино, на аркані 
Повів німець з Відня 
В свою глуху Німеччину, 

Сторінка 1 з 4 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 > У кінець >>