Товариш – Юрій-Осип Федькович

ТОВАРИШ



То вечір був тихий: понад гороньками

Зірниця вечірня снияла,

А місяць уповен блудив зороньками,

У гаю десь пташка співала.



Ми були на варті у брамі Артемі,

Я сперся на білім поручу

І там задумався о землі родимій.

Заплакав на долю сву смутчу.



А він потихоньку до мене зближився,

Глянувши ми в очі, питався

Й свойов головоньков до мої склонився:

«Чого ж то мій брат заплакався?



Чого то тужити, коли ж ту так красно,

А май усю землю вкриває;

Не видиш, як місяць присвічує ясно,

Не чуєш, як пташка співає?»



«Най пташка співає, як хоче і знає,

А я ї, мій брате, не чую,

Бо моє серденько спокою не маеі

Лишив я дружину любую».



Нічо він не мовив, лиш в очі ми глянув,

Сердечне до мене стулився;

А пташка тужила, аж явір зів'янув.

А місяць під зорі укрився.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: