Юрій-Осип Федькович - Три як рідні брати (СКОРОЧЕНО)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Fedkovych_try_yak_ridni_braty_Skorocheno.docx)Fedkovych_try_yak_ridni_braty_Skorocheno.docx23 Кб708
Скачать этот файл (Fedkovych_try_yak_ridni_braty_Skorocheno.fb2)Fedkovych_try_yak_ridni_braty_Skorocheno.fb224 Кб654

 

ЮРІЙ ФЕДЬКОВИЧ 


ТРИ ЯК РІДНІ БРАТИ (СКОРОЧЕНО)

(Повість) 


     
     І 
     
     Іван Шовканюк — головний герой повісті, згадує своє життя, як його, двадцятилітнього хлопця, забрали в цісарську армію. Хлопець ледве—ледве випросився на три дні додому, щоб попрощатись із рідними. Мати з сестрами плакали, лише старший брат Онуфрій виглядав байдужим, бо він був хворим і потихеньку гинув. 
     «— Братику,— кажу,— а вам мене не жалко? Він мені на це нічо не відповів, тільки дві сльози великі —великі покотились по красному та зав'ялому тому личку. 
     Заплакав і я собі, попрощався та й пішов». 
     
     II 
     
     За два армійських роки Іван не знайшов собі друзів у армії, бо був сумний і мовчазний. Лише іноді він тихо плакав, стоячи на вахті, щоб ніхто не бачив. «Аукасарні — от як у касарні: гомін, зойк. Дехто лає, дехто б'є, декого знов другі б'ють. А я собі — от як то я: все мовчу та своє діло роблю. Пан капрал Косович не раз, бувало, й кажуть: 
     —  Це,— кажуть,— чоловік кам'яний; я би так не змігжити на світі! 
     — А що ж,— кажу,— пане капрал: ми не можемо бути всі однакі.— Та й знов молчу». 
     Одного разу черговий капрал повідомив Івана, що з дому йому надійшов лист. «А камратя так зараз і в жарти: 
     —  Еге,— кажуть,— з грішми! Шовканюк завтра платить». 
     
     III 
     
     Ранком наступного дня Іван пішов одержати листа, а капітан був такий злий, що жбурнув того листа в обличчя юнакові. «Поніс я свій лист до одного фронттера, що знав читати. 
     — Ану,— кажу,— фронттер, прочитайте мені оцей лист, будьте такі добрі!
     — Чому ні,— каже,— прочитаю». 
     Лист був від брата Онуфрія, який відчував, що помирає. Онуфрій писав, що сестри в наймах, а найменший брат Василько у панів біля волів служить. Свою ж худобу родині прийшлося продати, щоб сплатити податки, навіть кожух для цього продали. Дядько їхній Андрій дуже образив Іванову родину: відібрав у них корову, але Онуфрій просив про це не згадувати, адже дядько свій, рідня. Онуфрій також просив Івана споминати його і приїхати у відпустку, адже мати залишається сама. 
     
     IV 
     
     Другого дня Іван Шовканюк пішов проситися у відпустку. Почувши це, капітан ударив Івана в обличчя, звелів арештувати. 
     Сидячи в камері, хлопець вирішив утопитися, коли вийде, бо не міг винести збиткування над собою. 
     
     V 
     
     Через два дні Шовканюка повели до капітана. Разом з ним викликали усіх словаків, які служили в цьому полку, бо їм вийшов строк служби. «Приходить капитан до словаків. 
     — А що,— каже,— прийшло, аби вас пустити додому. 
     Вони так зраділи, Господи!» Капітан запропонував словакам послужити ще. Але ніхто не схотів. А капрал Бая погодився служити ще рік за те, 
     щоб Івана Шовканюка пустили у відпустку. «Капітан не йме віри: то на мене дивиться, то на капрала. 
     — А це, — каже,— як? 
     —  Отак, як кажу: пустіть Шовканюка на урльон (відпустку), то вам цілий ще рік служитиму. Пустіть, пустіть, пане капітан,— в нього брат помер, в нього стара слаба мати з голоду погибає». Капітан на це погодився. 
     
     VI 
     
     Наступного дня Іванові видали «урльопас» і драний одягта й відпустили. Він довго чекав капрала, щоб подякувати й попрощатись, але не діждався і пішов. 
     Вийшовши за місто, Іван зустрів Баю. Капрал запросив Івана у шинок, пригостив вином, якого хлопець ніколи не куштував, і дав грошей купити хоч кожушок, бо перед Різдвом було дуже холодно, а на Шовканюкові драний одяг і йти йому додому більш сорока миль. Не хотів Іван спочатку брати гроші в капрала, але той дуже розсердився. «Не хотів я їх більш гнівати — узяв. За два леви,— думаю я собі,— куплю нені добру хустку тепленьку, за лева — шовкову хустку братові до шиї; а по левові — кожній сестрі по рантухові тонкому та широкому». 
     Попрощався Іван з карпалом Бая й пішов. 
     
     VII 
     
     Вже доходячи додому, Іван втомився і зголоднів. У нього в торбі були і калачі, і вино, і риба, але він не їв, хотів принести все додому, адже був св'ят—вечір перед Різдвом. «...По хатах світло видно, чути, як добрі люди радуються сидя при вечері, а я собі йду з ціпком у руках та думаю, що то тепер у мене дома діється. Братика мого, мабіть, уже й немає на світі!.. А що ненечка, а що сестри? ...Йду далі, навіть і в вікна не дивлюся, так іду. А тут так мене і тисне щось коло серця, неначе п'є що мене за серце; і дрімлеться мені, неначе я п'яний абощо, а я нині і кришечки хліба в устах не мав, не то що». Втомившись, Іван сів і заснув. 

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>

Пошук на сайті: