Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_franko_semper_tiro.docx)Ivan_franko_semper_tiro.docx39 Кб683
Скачать этот файл (Ivan_franko_semper_tiro.fb2)Ivan_franko_semper_tiro.fb264 Кб720

«Semper tiro» — збірка поезій Івана Франка. Видана 1906 року у Львові.
Назва збірки походить від латинського вислову «poeta semper tiro» — поет завжди учень.

 

Iван Якович Франко

Збірка "SEMPER TIRO"

SEMPER TIRO

    

    Життя ко­рот­ке, та без­меж­на шту­ка

    І незг­ли­би­ме твор­че ре­мес­ло;

    Що зра­зу, ба­читься, тобі бу­ло

    Лиш оп'яніння, за­бав­ка, ошу­ка,

    Те в не­об­ня­тий розмір урос­ло,

    Всю ду­шу, мрії всі твої ввісса­ло,

    Всі си­ли за­би­ра і ще го­во­рить: "Ма­ло!"

    І пе­ред пло­дом влас­ної уяви

    Стоїш, мов пе­ред бо­жест­вом яким,

    І су­шиш кров свою йо­му для сла­ви,

    І своїх нервів сок, свій мо­зок пе­ред ним

    Кладеш замість ка­ди­ла й стра­ви,

    І чуєш сам се­бе ра­бом йо­го й підда­ним,

    Та в серці шеп­че щось: "Ні, бу­ду твоїм па­ном".

    Не вір сим по­шеп­там! Зрад­ли­ва та бо­ги­ня,

    Та Му­за! Ва­бить, на­дить і ма­нить,

    Щоб вис­сать "я" твоє, зро­бить з те­бе на­чин­ня

    Своїх за­ба­гань, дух твій спо­рож­нить.

    Не вір ме­лодії, що з струн її дзве­нить:

    "Ти бу­деш май­ст­ром, бу­деш па­ном тонів,

    І серць во­ло­да­рем, і влад­ни­ком мільйонів".

    О, не ду­ри се­бе ти, мо­ло­дая ліро!

    Коли в душі пісень тісниться рій,

    Служи бо­гині не­по­хит­но, щи­ро,

    Та па­ну­вать над нею і не мрій.

    Хай спів твій бу­де за­па­ху­ще ми­ро

    В пи­ру жит­тя, та сам ти скром­но стій

    І знай од­но - po­ёta sem­per ti­ro1.

    

____________________

    

    1 По­ет завж­ди учень (лат).

    

СОНЕТ

    

    Благословенна ти поміж жо­на­ми,

    Одрадо душ і сон­це бла­говісне,

    Почата в зах­ваті, ок­роп­ле­на сльоза­ми,

    О раю мій, моя ти му­ко, Пісне!

    Царице, ти най­ниж­чо­го з-між лю­ду

    Підносиш до вер­шин свой­ого тро­ну

    І до гли­бин терпіння, сліз і бру­ду

    Ведеш і тих, що дви­га­ють ко­ро­ну.

    Твій по­дих всі сер­ця людські рівняє,

    Твій поцілуй всі душі бла­го­ро­дить

    І сльози на ал­маз пе­реміняє.

    І до­тик твій із тер­ня рожі ро­дить,

    І по сер­цях, мов чар со­лод­кий, хо­дить,

    І бу­дить, мо­ло­дить, і оп'яняє.

    

МОЄМУ ЧИТАЧЕВІ

    

    Мій дру­же, що в нічну го­ди­ну ти­ху

    Отсі ряд­ки очи­ма пробігаєш

    І в них на­род­но­му за­ра­ди ли­ху

    Чи влас­ним бо­лям по­лекші шу­каєш, -

    Коли тобі хоч при од­но­му слові

    Живіше в гру­дях сер­це затріпо­че,

    В душі оз­веться щось, не­мов лу­на в діброві,

    В очах огонь сльозу зга­сить за­хо­че, -

    Благословлю те­бе, щоб аж до ско­ну тво­го

    Доніс ти сер­це чис­те й щи­ру ду­шу

    І щоб ти не заз­нав сирітства ду­хо­во­го,

    В яко­му я свій вік ко­ро­тать му­шу.

    

    17.IX 1905

    

КОНКІСТАДОРИ

    

    По бурх­ливім оке­ані

    Серед піня­вих валів

Сторінка 1 з 8 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 > У кінець >>