Іван Франко - З вершин і низин

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_franko_z_vershin_i_nizin.docx)Ivan_franko_z_vershin_i_nizin.docx96 Кб3357
Скачать этот файл (Ivan_franko_z_vershin_i_nizin.fb2)Ivan_franko_z_vershin_i_nizin.fb2122 Кб3002

«З вершин і низин» — збірка творів Івана Франка. Є зразком громадянської лірики. Вперше збірку видано 1887 року, друге, перероблене й доповнене видання — 1893 року.
Ідеєю збірки є голос гніву, болю, заклик до боротьби за народ, за щасливе майбутнє. Іван Франко вірив в ідеї боротьби і закликав до цієї боротьби.
«Укладаючи матеріал для сеї книжки, — писав І.Франко у „Передньому слові, — я покинув думку про хронологічний порядок, зовсім не пригожий в книжці так різномастого змісту, котрій, проте, хотілось мені придати яку-таку артистичну суцільність».
Збірка складається з семи великих розділів. У перших трьох розділах — «De profundis», «Профілі і маски» та «Сонети» — зібрано ліричні твори, в чотирьох останніх — «Галицькі образки», «Із жидівських мелодій», «Панські жарти» та «Легенди» — твори епічні.

Iван Якович Франко

"З ВЕРШИН І НИЗИН" (1887)

PROFUNDIS

    

ГІМН

    

    Замість про­ло­га

    Вічний ре­во­люцй­онер -

    Дух, що тіло рве до бою,

    Рве за пос­туп, щас­тя й во­лю, -

    Він жи­ве, він ще не вмер.

    Ні попівськiї тор­ту­ри,

    Ні тю­ремні царські му­ри,

    Ані війська мушт­ро­вані,

    Ні гар­ма­ти лаш­то­вані,

    Ні шпіонське ре­мес­ло

    В гріб йо­го ще не зве­ло.

    Він не вмер, він ще жи­ве!

    Хоч від ти­сяч літ ро­див­ся,

    Та аж вчо­ра роз­по­вив­ся

    І о власній силі йде.

    І прос­тується, міцніє,

    І спішить ту­ди, де дніє;

    Словом сильним, мов тру­бою,

    Міліони зве з со­бою, -

    Міліони ра­до йдуть,

    Бо се го­лос ду­ха чуть.

    Голос ду­ха чу­ти скрізь:

    По кур­них ха­тах му­жицьких,

    По верс­та­тах ремісницьких,

    По місцях не­долі й сліз.

    І де тільки він роз­дасться,

    Щезнуть сльози, сум не­щас­тя,

    Сила ро­диться й зав­зят­тя

    Не ри­дать, а до­бу­ва­ти,

    Хоч си­нам, як не собі,

    Кращу до­лю в бо­ротьбі.

    Вічний ре­во­люцй­онер -

    Дух, на­ука, дум­ка, во­ля -

    Не ус­ту­пить пітьмі по­ля,

    Не дасть спу­та­тись те­пер.

    Розвалилась зла руїна,

    Покотилася ла­ви­на,

    І де в світі тая си­ла,

    Щоб в бігу її спи­ни­ла,

    Щоб зга­си­ла, мов огень,

    Розвидняющийся день?

    [1880]

    Веснянки

    

***

    

    Гримить! Бла­го­дат­на по­ра нас­ту­пає,

    Природу розкішная дрож про­ни­має,

    Жде спраг­ла зем­ля пло­дот­вор­ної зли­ви,

    І вітер над нею гу­ляє бурх­ли­вий,

    І з за­хо­ду тем­ная хма­ра ле­тить -

    Гримить!

    Гримить! Тай­на дрож про­ни­має на­ро­ди, -

    Мабуть, бла­го­дат­ная хви­ля над­хо­дить…

    Мільйони че­ка­ють щас­ли­вої зміни,

    Ті хма­ри - плідної бу­ду­щи­ни тіни,

    Що людськість, мов крас­на вес­на, об­но­вить…

    Гримить!

    

    1880

    

***

    

    Гріє со­неч­ко!

    Усміхається не­бо яс­неє,

    Дзвонить пісеньку жай­во­ро­но­чок,

    Затонувши десь в бездні-глубіні

    Кришталевого оке­ану…

    Встань,

    Встань, ора­чу! Вже про­гу­ли вітри,

    Проскрипів мо­роз, вже прой­шла зи­ма!

    Любо ди­хає воз­дух ле­го­том;

    Мов у дівчи­ни, що з сну бу­диться,

    В груді радісно б'єсь здо­ро­вая

    Молодая кров,

    Так і грудь землі ди­ха-дви­гаєсь

    Силов див­ною, ожи­ву­щою.

    Встань, ора­чу, встань!

    Сій в щас­ли­вий час зо­ло­те зер­но!

    З тре­пе­том любві ма­ти щи­рая

    Обійме йо­го,

    Кров'ю теп­лою на­кор­мить йо­го,

    Обережливо ви­рос­тить йо­го.

    Гей, бра­ти! В ко­го сер­це чис­теє,

    Руки сильнії, дум­ка чес­ная, -

    Прокидайтеся!

    Встаньте, слу­хай­те все­мо­гу­що­го

    Поклику вес­ни!

    Сійте в го­ло­вах ду­ми вольнії,

    В сер­цях жа­до­бу бра­то­любія,

    В гру­дях сміливість до ве­ли­ко­го

    Бою за доб­ро, щас­тя й во­лю всіх!

    Сійте! На пух­ку, на жи­ву ріллю

    Впадуть сіме­на дум­ки ва­шої!

    28 мар­та 1880

    

***

    

    Земле, моя всеп­ло­дю­щая ма­ти,

    Сили, що в твоїй жи­ве глу­бині,

    Краплю, щоб в бою сильніше сто­яти,

    Дай і мені!

    Дай теп­ло­ти, що роз­ши­рює гру­ди,

    Чистить чут­тя і віднов­лює кров,

    Що до лю­дей безг­ра­нич­ную бу­дить

    Чисту лю­бов!

    Дай і ог­ню, щоб ним сло­во на­ли­ти,

    Душі стря­сать гро­мо­вую дай власть,

    Правді слу­жи­ти, неп­рав­ду па­ли­ти

    Вічну дай страсть!

    Силу ру­кам дай, щоб пу­та ла­ма­ти,

    Ясність дум­кам - в сер­це крив­ди влу­чать,

    Дай пра­цю­вать, пра­цю­вать, пра­цю­ва­ти.

    В праці ско­нать!

    

    1880

    

***

    

    Розвивайся, ло­зо, бор­зо,

    Зелена дібро­во!

    Оживає по­мертвіла

    Природа на­но­во.

    Оживає, роз­ри­ває

    Пута зи­мовії,

    Обновляєсь в свіжі си­ли

    Й свіжії надії.

    Зеленійся, рідне по­ле,

    Українська ни­во!

    Підоймися, ко­ло­си­ся,

    Достигай щас­ли­во!

    І щоб вся­ке доб­ре сім'я

    Ти повік пле­ка­ла,

    І щоб світу доб­ра служ­ба

    З тво­го пло­ду ста­ла!

    

    1880

    

***

    

    Не за­будь, не за­будь

    Юних днів, днів вес­ни, -

    Путь жит­тя, тем­ну путь

    Проясняють во­ни.

    Золотих снів, ти­хих втіх,

    Щирих сліз і люб­ви,

    Чистих по­ривів всіх

    Не всти­дай­сь, не гу­би!

    Бо ми­нуть - далі труд

    В са­моті і глуші,

    Мозолі на­рос­туть

    На ру­ках і душі.

    Лиш хто лю­бить, тер­пить,

    В кім кров жи­во ки­пить,

    В кім надія ще лік,

Сторінка 1 з 14 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 > У кінець >>

Пошук на сайті: