Іван Франко - З вершин і низин (сторінка 3)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_franko_z_vershin_i_nizin.docx)Ivan_franko_z_vershin_i_nizin.docx96 Кб3031
Скачать этот файл (Ivan_franko_z_vershin_i_nizin.fb2)Ivan_franko_z_vershin_i_nizin.fb2122 Кб2730

    Знов на світло вста­ла?

    Чи се, мо­же, шемріт твій,

    Річко, срібна лен­то,

    Змив мій сму­ток і застій?

    Vivere me­men­to!

    Всюди чую лю­бий глас,

    Клик жит­тя мо­гу­чий…

    Весно, вітре, люб­лю вас,

    Гори, ріки, тучі!

    Люди, лю­ди! Я ваш брат,

    Я для вас рад жи­ти,

    Серця сво­го кров'ю рад

    Ваше го­ре зми­ти.

    А що кров не змо­же змить,

    Спалимо ог­нем то!

    Лиш бо­ро­тись зна­чить жить…

    Vivere me­men­to!

    14 ок­тяб­ря 1883

    

____________________

    

    1 Пам'ятай, що жи­веш! (Лат.)

    Осінні ду­ми

    

ЖУРАВЛІ

    

    Понад сте­пи і по­ле, го­ри й до­ли,

    Понад дібро­ви, зжовк­лим лис­том вкриті,

    Понад стер­ни­ща, зим­ним вих­ром биті,

    З пла­чем сум­ним, мов плач по кращій долі,

    Понад се­ли­ща бідні, не­по­шиті

    Хатки, об­дерті і пусті сто­до­ли,

    Понад люд тем­ний, су­мо­ви­тий, го­лий,

    Ви пли­ве­те по млис­то­му бла­киті.

    Куди? Ку­ди? Чи в кра­щий край зе­ле­ний,

    Залитий світлом, зіллям умаєний,

    На нит­ку мов на­ни­зані, мчи­те ви?

    О, ждіть! Ось в млистій і вогкій ярузі

    З кри­лом підтя­тим брат ваш сох­не в тузі!

    Візьміть ме­не в путь, брат­тя! Де ви? Де ви?..

    *

    Післанці півночі, в да­лекім юзі,

    В прек­раснім краю барв, ба­гатст­ва, пісні,

    Перекажіть про сірі, бе­зутішні

    Мли, що сто­ять на нашім вид­нок­рузі!

    Перекажіть про бідність, сльози вічні,

    Про труд без­сон­ний в болі і на­тузі,

    Про чор­ний хліб твер­дий, пе­че­ний в спузі,

    Про спів жалібний, мов вітри долішні!

    Перекажіть про те, що вас прог­на­ло

    З не­щас­но­го, хоч рідно­го вам, краю,

    Щоб вся­ке щи­ре сер­це й там ри­да­ло!

    Та сли й там бідні схнуть, терп­лять, ри­да­ють,

    Сли й там зем­ля ссе кров їх, сльози й піт,

    А хліб дає не їм - мовчіть! Мовчіть!

    20-21 окт[ября] 1883

    

***

    

    Паде до­до­лу лис­тя з де­ре­ви­ни,

    Паде нев­пин­но, чут­но, су­мо­ви­то,

    Мов сльози ма­ми, що на гріб ди­ти­ни

    Прийшла і пла­че, шеп­чу­чи мо­ли­тов.

    Осики лист кро­ва­вий із гілли­ни

    Паде, не­мов но­жем йо­го про­би­то;

    Жалібно жов­те лис­тя бе­ре­зи­ни,

    Здається, шеп­че: "Літо, де ти, літо?"

    Лиш дуб мо­гу­чий, жо­лудьми ба­га­тий,

    Спокійно в тем­ну, зим­ну даль гля­дить -

    Таж він не­дар­ма теп­ле літо втра­тив!

    Най в'яне лис­тя, най метіль гу­дить,

    Се сил йо­го не змо­же підірва­ти,

    І плід йо­го прий­месь і бу­де жить!

    

    1881

    

    Скорбні пісні

    

***

    

    Не ви­нен я то­му, що сум­но співаю,

    Брати мої!

    Що сло­во до сло­ва неск­лад­но скла­даю -

    Простіть мені!

    Не радість їх ро­дить, не втіха їх пло­дить,

    Не гра пус­та,

    А в хви­лях не­долі, за­ду­ми тяж­кої

    Самі ус­та

    Їх шеп­чуть, без­сон­ний робітник зак­ля­тий

    Склада їх - сум;

    Моя-бо й на­род­на не­во­ля - то ма­ти

    Тих скорб­них дум.

    9 мая 1880

    

***

    

    Бувають хвилі - сер­це мліє

    І скорб­них мис­лей рій ле­тить,

    Мов чор­на хма­ра не­бо криє

    І грім у хмарі гур­ко­тить.

    І пог­ля­дом німої зло­би

    Гляджу на не­бо й світ жи­вий

    І жду, що з зем­ної ут­ро­би

    Ось-ось прор­весь огонь страш­ний

    І вмить спа­лить всю зем­лю тую

    З всіма неп­рав­да­ми її,

    Перелама ха­ос твер­дую

    Шкарлущу скріплої землі…

    І, на­че зо­ло­то в гор­нилі,

    Сей світ очис­титься зовсім,

    І чис­та, в не­ве­черній силі,

    Засяє прав­да й во­ля в нім.

    2 апр[еля] 1880

    

***

    

    До мо­ря сліз, під тис­ком пе­ре­судів

    Пролитих, і моя впли­ла крап­ли­на;

    До хра­му людських зма­гань, праць і трудів,

    Чень, і моя до­ло­житься цег­ли­на.

    А як мільйонів куп­ле­ний сльоза­ми

    День світла, щас­тя й волі засвітає,

    То, чень, в новім, ве­ликім людськім храмі

    Хтось доб­рим сло­вом і ме­не зга­дає.

    2 апр[еля] 1880

    

***

    

    Нехай і так, що зги­ну я,

    Забутий десь під ти­ном,

    Що всі мої дум­ки, діла

    Сліду не ли­шать, мов та мла

    На небі синім!

    Нехай і так! Я ра­до йду

    На чес­не, пра­ве діло!

    За нього ра­до в горі вмру

    І аж до гро­бу до­дер­жу

    Свій пра­пор ціло.

    31 мая 1880

    

***

    

    Тяжко-важко вік свій ко­ро­та­ти

    У нез­нан­ня су­мерці німім,

    І хи­ли­тись, і в ярмі стог­на­ти,

    До мо­ги­ли прос­тог­на­ти в нім.

    Тяжко-важко вік цілий боліти,

    А не зна­ти навіть, де бо­лить;

    Мучитись у горі, а не вміти

    Того го­ря й крих­точ­ку вмен­шить.

    А ще тяж­че ба­чи­ти всю му­ку,

    Знати доб­ре дже­ре­ло її,

    Але не мог­ти по­да­ти ру­ку

    Тому бра­ту, що так стог­не в тьмі.

    А ще тяж­че га­ря­че ба­жа­ти

    Волі, прав­ди, братньої люб­ви,

    Шарпатись у пу­тах, гриз­ти кра­ти,

    А на во­лю вста­ти не мог­ти.

    

    1878

    

***

    

    Мій раю зе­ле­ний,

    Мир-зіллям маєний,

    Стелися круг ме­не

    В да­ле­кую даль!

Пошук на сайті: