Іван Франко - Із секретів поетичної творчостi (сторінка 21)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_franko_iz_sekretiv_poetichno_tvorchosti.docx)Ivan_franko_iz_sekretiv_poetichno_tvorchosti.docx163 Кб4670
Скачать этот файл (Ivan_franko_iz_sekretiv_poetichno_tvorchosti.fb2)Ivan_franko_iz_sekretiv_poetichno_tvorchosti.fb2194 Кб3157

    Подуви рiз­нi шлю­чи у гор­ни ог­не­пально­го вiт­ру,

    Щоб то раз так, а раз сяк йо­му буть при ро­бо­тi до ла­ду,

    Як за­ба­жає Ге­фест для до­вер­шен­ня вся­ко­го дi­ла.

    Вiн до вог­ню по­ло­жив не­по­бор­но­го спi­жу у тиг­лях,

    Цину при тiм, i ве­лич­неє зо­ло­то, й срiб­ло блис­ку­че,

    Ковадло по­тiм упер у ко­ло­ду i в пра­вую ру­ку

    Молот мо­гут­нiй узяв, а клi­щi взяв у лi­ву до­ло­ню.

    Поперед всього вiн щит змай­ст­ру­вав ме­та­ле­вий, ве­ли­кий.

    Кований штуч­но зо спi­жу, i втроє об­вив ще дов­ко­ла

    Ясним йо­го об­ру­чем i до­дав iще ре­тя­зi срiб­нi.

    П'ять бу­ло блях у щи­тi, а на верх­нiй фi­гу­рок ба­га­то

    Повиробляв на зра­зок ве­ле­муд­ро­го хис­ту ху­до­ги.

    Землю ство­рив вiн на нiй, i роз­гой­да­не мо­ре, i не­бо,

    Сонце, що вiч­но по цiм об­бi­гає, i мi­сяць блис­ку­чий,

    I всi зна­ки, що вiн­цем об­ляг­ли не­бе­са: тут Орi­он Сильний,

    Плеяд увесь рiй, i Гi­яди, й Мед­вiдь, що то дех­то

    Возом не­бес­ним зо­ве, i ча­тує вiн на Орi­она,

    I лиш один вiн нi­ко­ли не ни­ряє в глиб Оке­ану.

    I да­лi йде дов­гий опис (XVI­II, 489 - 579), як бо­жеський май­стер предс­та­вив на тiм щи­тi цi­лу ма­су по­бу­то­вих об­ра­зiв, i всi во­ни опи­са­нi влас­не як сце­ни дiй­сно­го жит­тя, пов­нi ру­ху i шу­му, а не як мерт­вi ма­люн­ки чи скульпту­ри.

    

6. ЩО ТАКЕ ПОЕТИЧНА КРАСА?

    

    Тут, мо­же, бу­де по­ра ска­за­ти кiлька слiв про од­не пи­тан­ня, кот­ре вправ­дi не по­ве­де нас да­лi в на­ших дос­лi­дах над тех­нi­кою по­етич­ної твор­чос­тi, але по­вин­но про­яс­ни­ти i спрос­ту­ва­ти де­якi хиб­нi пог­ля­ди, за­ко­рi­не­нi се­ред на­шої сус­пiльнос­тi.

    Не один, чи­та­ючи от­сi ува­ги про "есте­тич­нi ос­но­ви" по­езiї, мо­же й за­пи­ту­вав се­бе з роз­ча­ру­ван­ням: як-то ес­те­тич­нi ос­но­ви, а про по­нят­тя кра­со­ти, про сю го­лов­ну ос­но­ву ес­те­ти­ки i по­етич­ної твор­чос­тi, до­сi не ска­за­но анi сло­ва? Ад­же ж усi ес­те­ти­ки, вiд Кан­та до Гарт­ма­на, вва­жа­ють го­лов­ною ос­но­вою i ме­тою по­етич­ної твор­чос­тi кра­со­ту i по­чи­на­ють свої ес­те­тич­нi мiр­ку­ван­ня де­фi­нi­цiєю, що та­ке є та кра­са. Що ж се за но­ва ес­те­ти­ка, та­ка, що то­ро­чить нам про змис­ли, вра­жен­ня i об­ра­зи, а про кра­су анi сло­ва?

    Признаюся чи­та­чам, що дис­ку­сiя про кра­су не вхо­ди­ла i не вхо­дить у об­сяг моїх уваг, i ко­ли я в на­го­лов­ку от­сеї ста­тей­ки пок­лав сло­ва "по­етич­на кра­са", то во­ни ма­ють, як по­ба­чи­те за­раз, зов­сiм ок­ре­ме, спе­цi­альне зна­чен­ня. Дис­ку­сiя про кра­су in abst­rac­to, якою по­чи­на­ють всi до­те­пе­рiш­нi ес­те­ти­ки, по моїй дум­цi, є зов­сiм ана­ло­гiч­на дис­ку­сiя про "ду­шу", якою по­чи­на­ли­ся дав­нi­шi пси­хо­ло­гiї. Од­на й дру­га дис­ку­сiя бу­ли зов­сiм безп­лод­нi, бо пе­ре­ли­ва­ли з пус­то­го в по­рожнє, сил­ку­ва­ли­ся вло­жи­ти в сло­ва щось та­ке, що не має пiд со­бою нi­якої ре­альної ос­но­ви, є тiльки абст­рак­цiєю з ти­ся­чiв рiз­но­род­них об'явiв або є дог­мою, ар­ти­ку­лом вi­ри, але не пред­ме­том дiй­сно­го знан­ня. I як во­на, екс­пе­ри­мен­тальна пси­хо­ло­гiя, за­мiсть мiр­ку­ва­ти in abst­rac­to про ду­шу яко про pri­mum agens, по­чи­нає з про­тив­но­го кiн­ця i ана­лi­зує об'яви i умо­ви пси­хiч­ної дi­яльнос­тi вiд най­при­мi­тив­ших аж до най­бiльше скомп­лi­ко­ва­них i сил­кується та­ким ро­бом, ана­лi­тич­не i iн-дук­тив­но, до­хо­дя­чи до зро­зу­мiн­ня, що є ос­но­вою усiх пси­хiч­них ак­тiв (див., напр., пре­чу­до­ву з ме­то­до­ло­гiч­но­го пог­ля­ду кни­гу Те­на "De l'intel­li­gen­ce"), так i но­ва iн­дук­тив­на ес­те­ти­ка му­сить прий­ня­ти за ви­хiд­ну точ­ку не по­нят­тя кра­си, а чут­тя ес­те­тич­но­го упо­до­бан­ня, му­сить при по­мо­чi пси­хо­ло­гiї ана­лi­зу­ва­ти те чут­тя i да­лi му­сить в об­ся­гу кож­ної по­оди­но­кої шту­ки роз­бо­ром її тех­нiч­них спо­со­бiв i її взiр­це­вих тво­рiв до­хо­ди­ти до зро­зу­мiн­ня то­го, яки­ми спо­со­ба­ми кож­да шту­ка в своїм об­ся­гу вик­ли­кає в на­шiй ду­шi чут­тя ес­те­тич­но­го упо­до­бан­ня? До­те­пе­рiш­ня iде­алiс­тич­но-дог­ма­тич­на ес­те­ти­ка гар­цю­ва­ла на по­лi аб-страк­тiв i не до­ве­ла анi до якоїсь за­гальноп­рий­ня­тої i за-гальнов­до­во­ля­ючої де­фi­нi­цiї кра­си, анi до яс­ної i на­уко­во пiд­пер­тої вiд­по­вi­дi на пи­тан­ня: що i чо­му по­до­бається нам? Во­на ли­ши­ла­ся тут при ста­ро­му de gus­ti­bus non est dis­pu­tan­dum i не про­яс­ни­ла су­мер­кiв, якi ле­жать у са­мiм по­нят­тi "gus­tus". Од­ним сло­вом, во­на на­га­дує ту ба­бу в на­род­нiй фа­це­цiї, що жи­ла в тем­нiй ха­тi i сил­ку­ва­ла­ся внес­ти до неї свiт­ло, лов­ля­чи со­няч­не про­мiн­ня ре­ше­том.

    Нова iн­дук­тив­на ес­те­ти­ка кла­де со­бi скром­нi­шi зав­дан­ня. Во­на не ло­вить нев­ло­ви­мо­го ре­ше­том си­ло­гiз­мiв, не має пре­тен­зiї на те, щоб з ви­со­ти абстр ак­цiй­но­го по­нят­тя кра­со­ти дик­ту­ва­ти за­ко­ни ар­тис­тич­но­му роз­воєвi людськос­тi,але стає на ста­но­ви­щi да­ле­ко ниж­чiм, та пев­нi­шiм: по­пе­ред усього зро­зу­мi­ти, а не су­ди­ти i не при­пи­су­ва­ти за­ко­нiв. Во­на слi­дить, що є пос­тiй­не в змiн­них людських гус­тах, ана­лi­зує чут­тя ес­те­тич­но­го упо­до­бан­ня, пос­лу­гу­ючи­ся для сього по змо­зi док­лад­ни­ми екс­пе­ри­мен­тальни­ми ме­то­да­ми, i не мен­ше док­лад­но ана­лi­зує кож­ду по­оди­но­ку шту­ку, щоб ви­вi­да­ти, в чiм ле­жить те упо­до­бан­ня, яке збуд­жує во­на в на­шiй ду­шi. Сею до­ро­гою во­на не на­дiється дiй­ти до пос­тав­лен­ня нi­яких за­ко­нiв анi пра­вил для роз­вою кож­дої по­оди­но­кої шту­ки, бо, нав­па­ки, во­на ду­має, що вся­кi пра­ви­ла, чи то дик­то­ва­нi дав­нi­ше, чи та­кi, якi мож­на б бу­ло по­дик­ту­ва­ти ко­ли-не­будь, усе бу­ли i бу­дуть мерт­вою схо­лас­ти­кою i пе­реш­ко­дою для роз­вою шту­ки. Пев­на рiч, дос­лi­ди сеї но­вої ес­те­ти­ки ма­ти­муть не са­ме iс­то­рич­не зна­чен­ня. По­ма­га­ючи ши­ро­ким ма­сам зро­зу­мi­ти про­цес i вип­ло­ди ар­тис­тич­ної твор­чос­тi, во­ни тим са­мим ожив­лять їх за­цi­кав­лен­ня до сих вип­ло­дiв, їх лю­бов i по­ша­ну для сеї ви­со­кої твор­чої функ­цiї людсько­го ду­ху, а з дру­го­го бо­ку, во­ни бу­дуть i для ар­тис­тiв дже­ре­лом по­уче­ния, по­ма­га­ючи їм удос­ко­на­лю­ва­ти ар­тис­тич­ну тех­нi­ку, ос­те­рi­га­ючи пе­ред шкiд­ли­ви­ми збо­чен­ня­ми в твор­чос­тi, по­да­ючи ключ до вiд­рiз­нен­ня прав­ди­вих, твор­чих ар­тис­тiв вiд ди­ле­тан­тiв i вiр­ту­озiв фор­ми. Та й те­оре­тич­но вже те­пер, ко­ли ся ес­те­ти­ка чис­лить ду­же не­ба­га­то лiт роз­вою, во­на да­ла де­якi iн­те­рес­нi здо­бут­ки, а най­iн­те­рес­нi­ший є, ма­буть, сей, що по­мог­ла iз ар­тис­тич­ної ес­те­ти­ки зов­сiм ви­елi­мi­ну­ва­ти абст­рак­цiй­не по­нят­тя кра­си.

    - Як то? - скрик­не, мо­же, дех­то в свя­тiм обу­рен­нi. - По­нят­тя кра­си ви­елi­мi­но­ва­не з ар­тис­тич­ної ес­те­ти­ки? Так, зна­чить, кра­са не є ме­тою ар­тис­тич­ної твор­чос­тi? О tem­po­ra! O mo­res!

Пошук на сайті: