Іван Франко - Із секретів поетичної творчостi (сторінка 22)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_franko_iz_sekretiv_poetichno_tvorchosti.docx)Ivan_franko_iz_sekretiv_poetichno_tvorchosti.docx163 Кб4670
Скачать этот файл (Ivan_franko_iz_sekretiv_poetichno_tvorchosti.fb2)Ivan_franko_iz_sekretiv_poetichno_tvorchosti.fb2194 Кб3157
    - Так, ша­нов­ний доб­ро­дiю! - ска­жу я на се. - На жаль, чи на ли­хо, чи на щас­тя, кра­са не є ме­тою ар­тис­тич­ної твор­чос­тi. I не ду­май­те, що се тiльки те­пер десь на якiмсь конг­ре­сi за­па­ла та­ка ух­ва­ла! Я ска­жу вам пiд сек­ре­том: во­на нi­ко­ли й не бу­ла та­кою ме­тою. Нi­ко­ли нi­який по­ет анi ар­тист не тво­рив на те, щоб по­ка­за­ти су­час­ним чи по­том­ним iде­ал кра­си, а ко­ли якi й тво­ри­ли з та­кою ме­тою, то їх тво­ри бу­ли вип­ло­дом зло­го сма­ку, мо­ди, а не твор­чо­го ге­нiя, бу­ли мерт­вим то­ва­ром, а не жи­ви­ми тво­ра­ми шту­ки. I не ар­тис­ти вин­нi то­му, що ви, ша­нов­ний доб­ро­дiю, жи­ли до­сi в тiй iлю­зiї i не раз, мо­же, - приз­най­те­ся до грi­ха! - ки­да­ли гро­ми на не­лю­бих вам по­етiв або ар­тис­тiв за те, що во­ни, мов­ляв, "за­гу­би­ли вiд­вiч­ний iде­ал кра­си i доб­ра, зат­ра­ти­ли прав­ди­ву ме­ту шту­ки". Нi, ар­тис­ти i по­ети не ви­ну­ва­тi то­му, бо во­ни все йшли i йдуть од­ною до­ро­гою. Ви­ну­ва­тi то­му па­но­ве ес­те­ти­ки, кот­рi, за­мiсть сту­дi­юва­ти дiй­снi тво­ри шту­ки i з них a pos­te­ri­ori вис­но­ву­ва­ти дум­ки для зро­зу­мiн­ня шту­ки (се по­чав був ро­би­ти, тiльки ду­же не­кон­сек­вент­но i не­пов­но пер­ший ес­те­тик Арiс­то­тель, батько мно­гих вiр­них, та ще бiльше не­вiр­них i шкiд­ли­вих ес­те­тич­них пог­ля­дiв i фор­мул), ки­ну­ли­ся вис­но­ву­ва­ти свої мни­мi ес­те­тич­нi пра­ви­ла з абст­ракт­но­го по­нят­тя кра­си, кот­ре на дi­лi для ар­тис­тич­ної твор­чос­тi е май­же зов­сiм бай­ду­же. Бо вiзьмiм яку хо­че­те де­фi­нi­цiю кра­си i при­рiв­няй­мо її до то­го, що дає нам по­езiя. Вiзьме­мо, прим., Кан­та. По йо­го дум­цi, кра­са се тiльки фор­ма. "For­ma­le Aest­he­tik so­il von al­lem In­halt ab­se­hen und sich auf blos­se Form besch­ran­ken" - дум­ка, без сум­нi­ву, гли­бо­ка i вiр­на, та тiльки, на жаль, не яс­на для са­мо­го Кан­та, кот­рий за­раз же до­дав, що ся "for­ma­le Schon­he­it ist nur ein sehr un­ter­ge­ord­ne­tes Mo­ment an der Kunstsc­hon­he­it, die we­sent­lich von der Form auf den In­halt geht".

    Значить, ар­тис­тич­на кра­са по­вин­на, по Кан­то­вiй дум­цi, го­лов­но за­ле­жа­ти вiд гар­но­го змiс­ту; гар­на фор­ма має для неї до­сить пiд­ряд­не зна­чен­ня. В чiм ле­жить кра­са змiс­ту - Кант по­яс­нює i не мо­же по­яс­ни­ти, бо ж, по йо­го сло­вам, кра­са є вик­люч­но прик­ме­тою фор­ми. А в чiм ле­жить кра­са фор­ми? "Die Form ist nur Schon als un­be­ab­sich­tig­te, un­wil­lki­ir­lic­he Dars­tel­lung und Ver­sin­nlic­hung der Ide­en". I знов блиск ду­же муд­рої дум­ки в ту­ма­нi пус­тих слiв: заз­на­че­но роль нес­вi­до­мо­го в ар­тис­тич­нiй твор­чос­тi, та, прип­лу­тав­ши сю­ди мiс­тич­нi "iдеї", за­мiсть конк­рет­них вра­жень i пси­хiч­них об­ра­зiв, поп­со­ва­но всю рiч. I ос­та­точ­но не ска­за­но нi­чо­гi­сiнько, бо не в тiм рiч, щоб вис­лов­ля­ти iдеї чи об­ра­зи - все од­но, свi­до­мо чи нес­вi­до­мо, а в тiм рiч, як вис­лов­люється їх; анi сам факт вис­лов­лю­ван­ня, анi змiст вис­лов­лю­ва­них iдей не чи­нить кра­си; по са­мiй Кан­то­вiй де­фi­нi­цiї, кра­си тре­ба шу­ка­ти в фор­мi, в тiм, як вис­лов­ле­но, як уз­мис­лов­ле­но тi iдеї, а про се Кант не го­во­рить нi­чо­го ближ­че. Нав­па­ки, своїм зас­те­ре­жен­ням, що ар­тис­тич­на кра­са "вiд фор­ми йде до змiс­ту", Кант i зов­сiм за­го­ро­див со­бi i своїм нас­лiд­ни­кам стеж­ку до лiп­шо­го зро­зу­мiн­ня сеї спра­ви, бо зас­та­вив їх шу­ка­ти кра­си в змiс­тi, зна­чить, су­ди­ти змiст ар­тис­тич­них тво­рiв пiс­ля фор­му­лой i шаб­ло­нiв, при­ду­ма­них для де­фi­нi­цiї кра­си. А се зна­чи­ло бiльше-мен­ше те са­ме, як ко­ли би хто взяв­ся мi­ря­ти во­ду лiк­тем, а сук­но квар­тою.

    Вiзьмiм, напр., де­фi­нi­цiю Шле­ге­ля: "Das Scho­ne ist die an­ge­neh­me Ersc­he­inung des Gu­ten". I тут на днi не­до­лад­но зчеп­ле­них слiв є вiр­не по­чут­тя, що кра­са є щось приємне для нас, але по­за тим яке ж ба­ла­мутст­во, яка пус­та гра за­гальни­ка­ми - оз­на­чу­ван­ня од­но­го не­яс­но­го дво­ма не­яс­ни­ми. I що має спiльно­го так де­фi­нiй­ова­на кра­са з ар­тис­тич­ною кра­сою? Чи шту­ка має ме­тою по­да­ва­ти нам са­мi приємнi об­ра­зи? Зов­сiм нi. Во­на час­то ма­лює нам му­ки - фi­зич­нi i ду­шев­нi, вбiй­ст­ва, роз­ча­ру­ван­ня, гнiв, роз­пу­ку, - ти­ся­чi неп­риємних явищ. Чи шту­ка має ме­тою по­ка­зу­ва­ти нам са­мi взiр­цi доб­ра i доб­ро­ти? Зов­сiм нi. На­вiть нав­па­ки, по­ети, кот­рi би хо­тi­ли ро­би­ти щось та­ке, прог­рi­шилнсь би про­тив од­но­го з най­важ­нi­ших прин­ци­пiв шту­ки, тво­ри­ли б ре­чi мерт­вi, нуд­нi, не ар­тис­тич­нi. Чи ме­тою шту­ки є по­ка­зу­ва­ти нам кра­су? Зов­сiм нi. Ад­же ж Тер­зiт, Ка­лi­бан, Ква­зi­мо­до рад­ше мо­жуть ува­жа­ти­ся взiр­ця­ми брид­кос­тi, а про­те во­ни - безс­мерт­нi тво­ри шту­ки. В улюб­ле­нi сю­же­ти грецької плас­ти­ки - фав­ни, сi­ле­ни, кен­тав­ри - хi­ба се кра­сав­цi? Та й за­га­лом, хi­ба Го­мер ма­лює Ахiл­ла на те, щоб по­ка­за­ти в ньому iде­ал кра­со­ти? Зов­сiм нi, йо­го фi­зич­ною кра­со­тою вiн зов­сiм не зай­мається, не опи­сує її, хi­ба най­за­гальнi­ши­ми, шаб­ло­но­ви­ми ри­са­ми. А ду­хо­во Ахiлл та­кож є чим со­бi хо­че­те, а пев­но не жад­ним iде­алом. I се са­ме мож­на ска­за­ти про кож­до­го ге­роя i кож­ду ге­роїню всiх справ­дi безс­мерт­них тво­рiв. Чи грецькi рiзьбя­рi, тво­ря­чи ста­туї Бельве­дерсько­го Апол­ло­на, Мi­лоської Ве­не­ри, Ка-пi­то­лiнсько­го Зев­са, тво­ри­ли їх на те, щоб по­ка­за­ти нам iде­али кра­со­ти? Зов­сiм нi, во­ни тво­ри­ли бо­гiв, сим­во­лi­зу­ва­ли той комп­лекс ре­лi­гiй­них по­нять i по­чу­вань, який у ду­шi кож­до­го гре­ка лу­чив­ся з iме­нем да­но­го бо­жест­ва. З сього пог­ля­ду не ви­дер­жує про­би жад­на iн­ша де­фi­нi­цiя кра­со­ти, не для то­го, щоб усi тi де­фi­нi­цiї бу­ли фальши­вi - в кож­дiй з них є якесь зер­но прав­ди, не­да­ром же му­чи­лись над ни­ми муд­рi лю­ди! - але поп­рос­ту для то­го, що ма­лю­ван­ня кра­си не є ме­тою шту­ки.

    Тi ес­те­ти­ки, кот­рi ос­но­ву­ються на дог­мi, що ме­тою шту­ки є ма­лю­ва­ти кра­су, при най­мен­шiм зiтк­нен­нi з дiй­сни­ми тво­ра­ми шту­ки по­чу­ва­ють ду­же до­куч­ли­вий терн у но­зi: по­нят­тя брид­ко­го. Ко­ли кра­са є до­ме­ною шту­ки, то вiд­ки ж бе­реться те, що в тво­рах шту­ки ма­люється так ба­га­то нек­ра­си­во­го, нес­по­кiй­но­го, не­гар­мо­нiй­но­го, прик­ро­го, брид­ко­го? Яке пра­во ма­ють тi ка­те­го­рiї ври­ва­ти­ся в свя­тий храм шту­ки, прис­вя­че­ний са­мiй кра­со­тi, гар­мо­нiї, здо­ров'ю i приємнос­тi! Од­нi ес­те­ти­ки, кон­сек­вент­нi в своїй докт­ри­нi, смi­ло за­ми­ка­ють очi на дiй­снi фак­ти i за­яв­ля­ють: не ма­ють пра­ва тi по­га­нi де­мо­ни! Шту­ка, кот­ра не є культом кра­со­ти i гар­мо­нiї, пе­рес­тає бу­ти шту­кою, є па­ро­дiєю, ка­ри­ка­ту­рою, де­ге­не­ра­цiєю шту­ки. За­бу­ва­ють, сер­де­ги, що в та­кiм ра­зi їм прий­деться пок­лас­ти хрес­тик на всю дiй­сну шту­ку i ли­шиться при за­бу­тих i дав­но зап­лiс­нi­лих тво­рах вро­дi Рi­чард­со­но­вої "Па­ме­ли" або "Pas­ter fi­do" Гва­рi­нi, при тво­рах, вип­лод­же­них влас­не докт­ри­ною, а не дiй­сним по­етич­ним вiтх­нен­ням, при тiм, що ми ни­нi хрес­ти­мо наз­вою псев­док­ла­си­циз­му i фальши­во­го сен­ти­мен­та­лiз­му.

    Iншi ес­те­ти­ки сил­ку­ються про­ру­ба­ти в тiй докт­ри­нi хвiр­точ­ку для дiй­снос­тi i го­во­рять: брид­ке має нас­тiльки пра­во дос­ту­пу до шту­ки, нас­кiльки во­но пот­рiб­не для зма­лю­ван­ня ха­рак­те­рис­тич­но­го. I тут є на днi пус­тої фра­зи вiр­не по­чут­тя, але са­ма фра­за пус­та i не по­яс­нює нi­чо­го, а нав­па­ки, ут­руд­нює спра­ву, бо за­мiсть од­но­го не­яс­но­го по­нят­тя дає нам два не­яс­нi. Ми не знаємо, що та­ке є ха­рак­те­рис­тич­не, а влас­ти­во мо­же­мо ска­за­ти, що кра­са й са­ма со­бою, без до­мiш­ки брид­ко­го, мо­же бу­ти ха­рак­те­рис­тич­на, а брид­ке мо­же бу­ти зов­сiм не ха­рак­те­рис­тич­не, а про­те ма­ти та­ке са­ме пра­во дос­ту­пу до шту­ки, як i кра­са. Вiзьме­мо де­якi кла­сич­нi при­мi­ри. У Бельве­дерсько­го Апол­ло­на ха­рак­те­рис­тич­ною є вип'ята, чу­до­во збу­до­ва­на грудь - чи во­на брид­ка? У Одiс­сея ха­рак­те­рис­тич­ний є бист­рий прак­тич­ний ро­зум - що спiльно­го має вiн з по­нят­тям кра­си або брид­кос­тi? Чим i для ко­го ха­рак­те­рис­тич­на брид­кiсть Тер­зi­та? Здається, тiльки для нього са­мо­го. I по­що взяв Го­мер сього брид­ко­го чо­ло­вi­ка до "Iлi­ади"? Що вiн схо­тiв сха­рак­те­ри­зу­ва­ти або вiд­тi­ни­ти при йо­го по­мо­чi? Нi­чо­гi­сiнько.

    "Aby i te­go nie bra­ko­wa­to", - мож­на б ска­за­ти сло­ва­ми од­но­го ша­нов­но­го пе­да­го­га, ска­за­ни­ми в вiд­по­вiдь на пи­тан­ня, по­що бог сот­во­рив во­шi, бло­щи­цi та мок­ри­цi.

    Нi, нi­чо­го не по­мо­же хвiр­точ­ка, де цi­лий бу­ди­нок пок­ла­де­ний кепсько i на не­вiд­по­вiд­нiм грун­тi. Раз на­зав­сi­ди ми му­си­мо ска­за­ти со­бi: для по­ета, для ар­тис­та не­ма нi­чо­го гар­но­го анi брид­ко­го, прик­ро­го анi приємно­го, доб­ро­го анi зло­го, ха­рак­те­рис­тич­но­го анi без­ха­рак­тер­но­го. Все дос­туп­но для йо­го твор­чос­тi, все має пра­во дос­ту­пу до шту­ки. Не в тiм, якi ре­чi, яви­ща, iдеї бе­ре по­ет чи ар­тист як ма­те­рi­ал для сво­го тво­ру, а в тiм, як вiн ви­ко­рис­тає i предс­та­вить їх, яке вра­жен­ня вiн вик­ли­че при їх по­мо­чi в на­шiй ду­шi, в тiм од­нiм ле­жить сек­рет ар­тис­тич­ної кра­си. Грецькi фав­ни i са­ти­ри мо­жуть со­бi бу­ти якi хо­чуть брид­кi, а про­те ми лю­буємо­ся ни­ми в скульпту­рi. Тер­зiт i Ка­лi­бан по­га­нi, бруд­нi i без­ха­рак­тер­нi, а про­те ми го­во­ри­мо: ах, як же чу­до­во змальова­нi тi пос­та­тi! Го­го­лiвськi фi­гу­ри, та­кий Хлес­та­ков, Сквоз­ник-Дму­ха­новський, Ноздрьов, Плюш­кiн i т. i., пев­но, не взiр­цi анi фi­зич­ної, анi мо­ральної кра­си, а про­те во­ни безс­мерт­нi, безс­мерт­не гар­нi ар­тис­тич­ною кра­сою.

    Як у ре­лi­гiї, по сло­вам Гуц­ко­ва, "Nicht was man gla­ubt, Nur wie man's gla­ubt, das gi­ebt al­le­in den Aus­sch­lag", так са­мо i в ар­тис­тич­нiй твор­чос­тi кра­са ле­жить не в ма­те­рi­алi, що слу­жить їй ос­но­вою, не в мо­де­лях, а в тiм, яке вра­жен­ня ро­бить на нас да­ний твiр i я к и м и спо­со­ба­ми ар­тист зу­мiв осяг­ну­ти те вра­жен­ня.

    Уяснивши со­бi те, ми вiд­ра­зу ви­хо­ди­мо з ме­та­фi­зич­но­го ту­ма­ну i з пус­тої гри абст­ракт­ни­ми по­нят­тя­ми i стаємо на по­лi ре­альних явищ, дос­туп­них для док­лад­ної об­сер­ва­цiї i екс­пе­ри­мен­ту. I що най­цi­ка­вi­ше, вiд­си ми без тру­ду мо­же­мо до­ба­чи­ти всi зер­на вiр­ної дум­ки в по­пе­ред­нiх ес­те­тич­них те­орi­ях. Ко­ли для Кан­та фор­мальна кра­са ле­жить тiльки в фор­мi, без ог­ля­ду на змiст, то се тiльки iн­ший, iде­алiс­тич­ний вис­лiв на­шої дум­ки, що ар­тист мо­же вся­кий змiст об­ро­би­ти ар­тис­тич­но гар­но. Ко­ли ж той са­мий Кант го­во­рить да­лi, що в тво­рах шту­ки са­ма фор­мальна кра­са зна­чить не­ба­га­то, бо "die Schon­he­it geht von der Form auf den In­halt", то се є тiльки не­док­лад­ний вис­лiв Го­го­ле­вої дум­ки, що ар­тист, пе­рет­во­рю­ючи по-своєму яви­ща дiй­сно­го свi­ту, на­да­ючи їм ар­тис­тич­ну фор­му, тим са­мим уб­ла­го­род-нює їх, пiд­но­сить їх "в перл соз­да­ния". Ко­ли Шле­гель ка­же, що кра­са є приємною по­явою доб­ра, то се тiльки ме­та­фi­зич­на сти­лi­за­цiя то­го фак­ту, що тво­ри шту­ки, на­вiть ви­тис­ку­ючи у нас сльози, справ­ля­ють нам роз­кiш. Ко­ли ж той са­мий Шле­гель го­во­рить да­лi, що брид­кiсть є неп­риємне яви­ще зла, то в тво­рах шту­ки мож­на б рад­ше ска­за­ти, вжи­ва­ючи сеї са­мої тер­мi­но­ло­гiї, що брид­кiсть є приємне яви­ще зла, хо­ча, звiс­но, по­нят­тя доб­ра i зла прип­лу­та­но туг зов­сiм не до ла­ду. Мо­же, ся не­ве­лич­ка екс­кур­сiя на по­ле ес­те­тич­ної ме­та­фi­зи­ки не бу­де без по­жит­ку i для на­шої гро­ма­ди, кот­ра iно­дi бу­ває та­кож не в по­ру i не до ла­ду "есте­тич­ною".

 

Сторінка 22 з 22 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 > У кінець >>

Пошук на сайті: